Le peintre, la pomme et picasso (poème) - Yves Montand

Sur une assiette bien ronde en porcelaine réelle

Une pomme pose

Face à face avec elle

Un peintre de la réalité

Essaie vainement de peindre

La pomme telle qu´elle est

Mais

Elle ne se laisse pas faire

La pomme

Elle a son mot à dire

Et plusieurs tours dans son sac de pomme

La pomme

Et la voilà qui tourne

Dans une assiette réelle

Sournoisement sur elle-même

Doucement sans bouger

Et comme un duc de Guise qui se déguise en bec de gaz

Parce qu´on veut malgré lui lui tirer le portrait

La pomme se déguise en beau bruit déguisé

Et c´est alors

Que le peintre de la réalité

Commence à réaliser

Que toutes les apparences de la pomme sont contre lui

Et

Comme le malheureux indigent

Comme le pauvre nécessiteux qui se trouve soudain à la merci de n´importe

quelle association bienfaisante et charitable et redoutable de bienfaisance de

charité et de redoutabilité

Le malheureux peintre de la réalité

Se trouve soudain alors être la triste proie

D´une innombrable foule d´associations d´idées

Et la pomme en tournant évoque le pommier

Le Paradis terrestre et Ève et puis Adam

L´arrosoir l´espalier Parmentier l´escalier

Le Canada les Hespérides la Normandie la Reinette et l´Api

Le serpent du Jeu de Paume le serment du Jus de Pomme

Et le péché originel

Et les origines de l´art

Et la Suisse avec Guillaume Tell

Et même Isaac Newton

Plusieurs fois primé à l´Exposition de la Gravitation Universelle

Et le peintre étourdi perd de vue son modèle

Et s´endort

C´est alors que Picasso

Qui passait par là comme il passe partout

Chaque jour comme chez lui

Voit la pomme et l´assiette et le peintre endormi

Quelle idée de peindre une pomme

Dit Picasso

Et Picasso mange la pomme

Et la pomme lui dit Merci

Et Picasso casse l´assiette

Et s´en va en souriant

Et le peintre arraché à ses songes

Comme une dent

Se retrouve tout seul devant sa toile inachevée

Avec au beau milieu de sa vaisselle brisée

Les terrifiants pépins de la réalité

На круглій справжній порцеляновій тарілці

Яблуко позує

віч-на-віч з нею

Художник реальності

Марно намагаються малювати

Яблуко як воно є

Але

Вона йде нелегко

яблуко

Вона має своє слово

І багато хитрощів у його мішку з яблуками

яблуко

І ось воно

На справжній тарілці

лукаво над собою

Повільно, не рухаючись

І як герцог Гіз, який маскується під газлайт

Тому що ми хочемо всупереч йому намалювати його портрет

Яблуко маскується під гарний шум

І це тоді

Це художник реальності

Почніть усвідомлювати

Що всі видимості яблука проти нього

І

Як нещасний жебрак

Як бідний нужденний, який раптом опиняється на милості будь-кого

яке доброзичливе, милосердне і грізне товариство благодійності

милосердя і безстрашність

Нещасний художник реальності

Потім раптом виявляється сумною здобиччю

З незліченного натовпу асоціацій ідей

А яблуко, що обертається, викликає яблуню

Земний рай і Єва, а потім Адам

Лійка espalier Parmentier сходи

Канада Геспериди Нормандія Рейнетт і Апі

Змія Jeu de Paume Клятва яблучного соку

І первородний гріх

І витоки мистецтва

І Швейцарія з Вільямом Теллем

І навіть Ісаака Ньютона

Кілька разів нагороджений на виставці всесвітнього тяжіння

І приголомшений художник втрачає з поля зору свою модель

І заснути

Саме тоді Пікассо

Хто пройшов повз, як він проходить всюди

Кожен день як вдома

Бачиш яблуко і тарілку, і художника спить

Яка ідея намалювати яблуко

— сказав Пікассо

І Пікассо їсть яблуко

А яблуко дякую

І Пікассо розбиває тарілку

І відходить, усміхаючись

І художник відірвався від своїх мрій

як зуб

Виявляється сам перед своїм незакінченим полотном

З прямо посередині її розбитого посуду

Жахливі збої реальності