Kim Susturabilir - Yusuf Hayaloğlu

Biz ki bu hasreti semahların seyrinden alıp gelmişiz

Biz ki onu cefakâr anaların kirpiğinden derlemişiz

Süzülsün acının derin izler bıraktığı gül yanaklardan

Yere dökülsün istemişiz

Bizim türkülerimizi rüzgâr söyler her gece

Ay vurdukça parıldar, gün doğdukça hız alır

Nevroz ateşleriyle sağaltarak çırpınan yarasını

Can havliyle kardaş

Kan içinde bir kartal gibi vadilere saldırır

Türkülere ilişmeyin

Türküler nehirdir, gecenin bağrına akar

Fazla eşelemeyin kardaş

Taşınca ne siperler kalır, ne dev barikatlar

Deşmeyin diyorum, deşmeyin!

Kim susturabilir bizim türkümüzü, kim?

Biz ki nice amansız badirelerde serden geçmişiz

Biz ki ilmikler boynumuza takılıyken bile türkü söylemişiz

Sonra ırmak boylarında göğertip körpe otların serinliğinde

Dağlara emanet etmişiz

Biz ki mazlumların defterine kanlı resimlerle sıralanmışız

Banaz yaylasından Kerbela’ya kar götürsün turnalar

Ölürüz sanma kardaş

Dostun attığı gülden yaralanmışız

Türküleri dövmeyin

Türküler gökyüzüdür, karanlığa yıldızlar çakar

Üstümüze gelmeyin kardaş

Namuslu bir delikanlının alnında kavga ışıldar

İncitmeyin diyorum, incitmeyin!

Kim susturabilir bizim türkümüzü, kim?

Biz ki Karacaoğlan'ı aşkla, Veysel’i toprakla yüceltmişiz

Biz ki köroğlunun narasıyla nice beyleri yere çökertmişiz

Yine de masum bir bebek gibi avuç avuç sevdamızı

Kalanlara vasiyet etmişiz

Adam dediğin sapına kadar yiğit olmalı

Ne karıncayı incitmeli, ne de ozanları yakmalı

Öyle sansar gibi pusu kurup punduna getirmek de neymiş?

Adam dediğin kardaş

Yüreği varsa eğer getirip ortaya koymalı

Türküleri yakmayın

Türküler çiçektir, en umutsuz zamanlarda açar

Kavgayı uzatmayın kardaş

Yüzyıllardır tuz döke döke çürüdü bu yaralar

Kanatmayın diyorum, kanatmayın!

Ми прийшли сюди, взявши цю тугу з курсу семах.

Ми склали його з вій багатостраждальних мам.

Нехай зі щік потече троянда, де біль залишає глибокі шрами

Ми не хотіли, щоб воно вилилося на землю

Вітер співає наші пісні щовечора

Місяць світить, коли б’є, набирає швидкість, коли сонце сходить

Лікує тріпотливу рану неврозними лихоманками

Брати і сестри на все життя

Він нападає на долини, як орел у крові

Не втягуйся в народні пісні

Народні пісні – це річки, що впадають у серце ночі

Не копай занадто багато, брате

Коли його переміщують, не залишається ні траншей, ні гігантських барикад

Я кажу не ріжте, не ріжте!

Хто може замовкнути нашу пісню, хто?

Ми, які пройшли через багато невблаганних бід

Ми співали народних пісень навіть із петлями на шиї

Далі віяло по річках у прохолоді молодої трави

Нам довірили гори

Ми записані в зошитах пригноблених з кривавими картинками.

Нехай журавлі принесуть сніг із плато Баназ до Кербели

Не думай, що ми помремо, брате

Нас поранила троянда, яку кинув друг.

Не бій народних пісень

Народні пісні — небо, зорі сяють у темряві

Не приходь до нас, брате

На лобі чесного хлопця сяє бійка

Я кажу, не боліть, не боляче!

Хто може замовкнути нашу пісню, хто?

Ми прославили Карачаоглана любов’ю, а Вейселя – ґрунтом.

Криком сліпого ми повалили багатьох панів.

Все-таки, як невинне немовля, пригорщами нашої любові

На решту ми склали заповіт

Чоловік повинен бути сміливим до глибини душі.

Воно не повинно ні мурахи ранити, ні спалити бардів

Як це було влаштувати засідку, як куницю, і принести її до пундуна?

Чоловік, якого ти називаєш братом

Якщо у нього є серце, він повинен його принести і показати.

Не спалюй народні пісні

Народні пісні – це квіти, вони розквітають у найбезнадійніші часи

Не затягуй боротьбу, брате

Ці рани згнили сіллю століттями.

Я кажу не кровоточи, не кровоточи!