Вокзал - Юрий Шевчук, ДДТ

В хрупкой суете закатов и осин, под бледною Луной,

Не собрать лица у треснувших витрин, что празднуют со мной

Проводы земли, холодно душе от этой ерунды.

Вымерший вокзал.

Я бы всех послал, если бы не ты.

Было нипочём, стало горячо, а теперь — война.

Что тебе ещё, что тебе отдать, бледная Луна?

Вымерший вокзал закатов и осин да древние коты.

Родина моя, я бы всё послал, если бы не ты.

За перроном поля.

На плечах снег с дождём.

Белый поезд и я — уезжающий в нём.

Облака на мели, и не сдвинуть с Земли

Цепь далёких огней, мои мысли о ней.

Привокзальный буфет допивает стакан.

Стынет северный свет.

Кто здесь трезв?

А кто пьян?

В темноте с фонарем хрипло щурится мир

В щели тёплых квартир исчезающих в нём.

У тендітній метушні захід сонця і осик, під блідим Місяцем,

Не зібрати особи у вітрин, що тріснули, що святкують зі мною

Проводи землі, холодно душі від цієї нісенітниці.

Вимерлий вокзал.

Я би всіх послав, якщо би не ти.

Було байдуже, стало гаряче, а тепер — війна.

Що тобі ще, що тобі віддати, блідий Місяць?

Вимерлий вокзал захід сонця і осин і стародавні коти.

Батьківщина моя, я би все послав, якщо би не ти.

За пероном поля.

На плечах сніг з дощем.

Білий поїзд і я — їде в ньому.

Хмари на мілі, і не зрушити з Землі

Ланцюг далеких вогнів, мої думки про неї.

Привокзальний буфет допиває склянку.

Стигне північне світло.

Хто тут тверезий?

А хто п'яний?

У темряві з ліхтарем хрипло мружиться світ

У щілини теплих квартир зникаючих у ньому.