Откровение - Виконт

Слышал голос, слышал чей-то зов.

Видел сон или придумал сам

Шорох трав ко мне в ночи принёс

Откровенья дальних стран.

Я увидел, что она не здесь

Я услышал то, что скрыл туман

Обречённостью повял лес,

В звёздном небе кто-то гнал буран.

И сложилось вдруг из звёзд лицо,

И упала с края век слеза —

О, великих сил небес кольцо,

Я не плачу — это резь в глазах.

Только в сфере звёздных судеб и миров

Согреваются теплом твои ладони.

Яркий свет засыпет серебром,

Заполняя отпечатков след.

Подожди меня, мой рассвет,

Видел ввысь дорогу,

Только встретиться с тобою

Нам не суждено.

Сердце плавится от линий глаз

Превращая все, что было, в прах

Так ударом бьётся в пыль алмаз

Блеск надежды, цвет души и страх.

Надо мною хоровод миров

И лицо открыто лишь на миг

От вселенных тянет холод в кровь

Я и молод и уже старик.

Как случилось заглянуть за грань?

Я увидел то, что не дано —

Откровение — и приз, и дань

Жить как прежде мне не суждено.

Только в сфере звёздных судеб и миров

Согреваются теплом твои ладони.

Яркий свет засыпет серебром,

Заполняя отпечатков след.

Подожди меня, мой рассвет,

Видел ввысь дорогу,

Только встретиться с тобою

Нам не суждено.

Вдруг исчезло в звёздной мгле лицо

И ударом пустота сквозь мрак

О, великих сил небес кольцо

Сто смертей и сотни лет назад.

Я упал и растворился в синей мгле

Разрывается на части ритм сердца

Я плыву на странном корабле

Понимая, что дороги нет

Застывает кровь, размывает след

Ты меня не встретишь

Там, у призрачных ворот,

Печаль моя живёт.

Чув голос, чув чийсь поклик.

Бачив сон чи придумав сам

Шурхіт трав до мені в ночі приніс

Одкровення далеких країн.

Я побачив, що вона не тут

Я почув те, що приховав туман

Приреченістю повів ліс,

У зоряному небі хтось гнав буран.

І склалося раптом із зірок обличчя,

І впала з краю століття сльозу —

О, великих сил небес обручка,

Я не плачу — це різь у очах.

Тільки в сфері зоряних доль і світів

Зігріваються теплом твої долоні.

Яскраве світло засипе сріблом,

Заповнюючи відбитків слід.

Почекай мене, мій світанок,

Бачив угору дорогу,

Тільки зустрітися з тобою

Нам не судилося.

Серце плавиться від ліній очей

Перетворюючи все, що було, на прах

Так ударом б'ється в пил алмаз

Блиск надії, колір душі і страх.

Наді мною хоровод світів

І особа відкрита лише на миття

Від Всесвіту тягне холод у кров

Я і молодий і вже старий.

Як трапилося заглянути за межу?

Я побачив те, що не дано —

Одкровення — і приз, і данина

Жити як раніше мені не судилося.

Тільки в сфері зоряних доль і світів

Зігріваються теплом твої долоні.

Яскраве світло засипе сріблом,

Заповнюючи відбитків слід.

Почекай мене, мій світанок,

Бачив угору дорогу,

Тільки зустрітися з тобою

Нам не судилося.

Раптом зникло в зірковій темряві обличчя

І ударом порожнеча крізь мороку

О, великих сил небес обручка

Сто смертей і сотні років тому.

Я впав і розчинився в синій темряві

Розривається на частині ритм серця

Я пливу на дивному кораблі

Розуміючи, що дороги немає

Застигає кров, розмиває слід

Ти мене не зустрінеш

Там, біля примарних воріт,

Сум моя живе.