Гнев аскета - Виконт

Дорогой шёл пустых запретов,

Растратил молодость, поверив лжи,

В себя ушёл, но не заметил,

Что крал свободу у души.

Вдали от суеты

Под взором пристальным богов

Живёшь стезёй аскета,

Отрицая сытый мир.

Сжигая все мосты,

Шагнул в ручей без берегов,

Где яд соблазнов и запретов —

Враг твой и кумир.

Ты ненавидел жизнь,

Преданиям ты верил свято,

Разрывая плоть в куски,

Решил не отступать,

Идти дорогой в высь.

Ни женщин, ни вина, ни злата.

Стоять до гробовой доски,

Потом — блистать.

Но обрушится с небес гнев аскета,

Разнесётся по земле дикий стон.

Камни долбят чью-то жизнь, спасенья нет.

За поруганную высь мстит аскет.

В пещере жизнь прожил,

Отмыл с души людскую грязь,

Постиг дыханье силы,

Ей сумел повелевать.

А бог не уследил

И злу в наш мир оставил лаз.

Ты в окружении застыл —

Ни скрыть, ни убежать.

Пятёрка молодцов,

К земле тебя прижав, и смех

Из глоток, заглушая крик,

Как гвоздь заходит в мозг.

Глумливое лицо,

Блудницы раскалённый грех,

Дробя мечты в единый миг,

Ожёг как воск.

Дорогою йшла пуста заборона,

Розтратив молодість, повіривши брехні,

У себе пішов, але не помітив,

Що крав свободу в душі.

Вдалині від суєти

Під поглядом пильних богів

Живеш стежкою аскета,

Заперечуючи ситий світ.

Спалюючи всі мости,

Крокнув у ручок без берегів,

Де отрута спокус та заборон —

Ворог твій і кумир.

Ти ненавидів життя,

Переказам ти вірив свято,

Розриваючи тіло в шматки,

Вирішив не відступати,

Іти дорогою в висота.

Ні жінок, ні вина, ні золота.

Стояти до гробової дошки,

Потім — блищати.

Але обрушиться з небес гнів аскета,

Рознесеться по землі дикий стогін.

Камені довбають чиєсь життя, порятунку немає.

За наругану вись мстить аскет.

У печері життя прожив,

Відмив з душі людський бруд,

Осяг дихання сили,

Їй зумів повелівати.

А бог не встежив

І злу в наш світ залишив лаз.

Ти в оточенні застиг

Ні приховати, ні втекти.

П'ятірка молодців,

До землі тебе притиснувши, і сміх

З|ковток, заглушаючи крик,

Як цвях заходить у мозок.

Глумлива особа,

Блудниці розпечений гріх,

Дроблячи мрії в єдину мить,

Опік як віск.