Манфред - Виконт

Очень странно,

Отчего не дует ветер.

Неустанно

Я шепчу: «За всё в ответе

Я не устану никогда,

Я… я на стыке тьмы и дня.»

Ураганным

Вихрем сжёг любовь нелепо,

Столь желанным

Было выбить власть у неба…

Я не устану умолять,

Я продолжаю гибель звать.

Выбросит силой из сна

Хватка холодных когтей.

Сила моя против нас,

Жизнь не вернётся за ней.

Кто я — исчадие зла,

Демон из каменных стен

Или бессмертный дурак,

Узник любовных страстей.

В круговерти

Я хлестал бичом из мрака,

Духи смерти

Подчинялись мне без драки,

Но отчего же мир так мал…

Вновь я нашёл и потерял.

Дуже дивно,

Чому не дме вітер.

Невпинно

Я шепчу: «За все у відповіді

Я не втомлюся ніколи,

Я... я на стику пітьми і дня.»

Ураганним

Вихрем спалив любов безглуздо,

Настільки бажаним

Було вибити владу у неба…

Я не втомлюся благати,

Я продовжую загибель кликати.

Викине силою зі сну

Хватка холодних пазурів.

Моя сила проти нас,

Життя не повернеться за нею.

Хто я — виснаження зла,

Демон із кам'яних стін

Або безсмертний дурень,

В'язень любовних пристрастей.

У круговерті

Я сплескав бичем з мороку,

Духи смерті

Підкорялися мені без бійки,

Але чому ж світ такий малий...

Знову я знайшов і втратив.