Mandarinas - Victor Heredia

Recuerdo: cuando niño

robaba mandarinas,

redondeces de oro

que una dulce vecina

cuidaba de mis garras

-mis garras asesinas-

como quien cuida el tiempo

que no arruine la vida.

Yo esquivaba en la siesta

la leve ligustrina,

sobornando a su perro

con sobras de cocina,

y entraba al terrenito

de Doña Catalina,

que dormía su sueño

tras pesadas cortinas.

Alzaba mi tesoro

y escalaba la encina,

después, con un silbido,

le avisaba a Cristina

y comíamos juntos,

y ella a veces reía

con risa transparente y fulgor de aguamarina.

Silbo de vez en cuando

para ver que sucede

aunque hace tantos años

que talaron la encina,

y aunque no me lo crean

a veces siento risas,

y un perfume en el aire,

como de mandarinas…

Пам'ятаю: коли був дитиною

вкрав мандарини,

золоті круги

який милий сусід

подбала про мої кігті

-мої вбивчі пазурі-

як той, хто піклується про час

не руйнуй життя.

Я ухилився в дрімоті

невелика бирючина,

підкупивши свого собаку

з кухонними залишками,

і вийшов на поле

Дона Каталіна,

хто спав своїм сном

за важкими шторами.

Я підняв свій скарб

і заліз на дуб,

потім зі свистком,

Я попередив Крістіну

і ми їли разом

і вона іноді сміялася

з прозорим сміхом і аквамариновим сяйвом.

Я час від часу свищу

щоб побачити, що станеться

хоча так багато років тому

хто зрубав дуба,

і навіть якщо ти мені не віриш

іноді я відчуваю сміх,

і парфуми в повітрі,

як мандарини...