El Gaucho - Victor Heredia, Pedro Aznar

Hijo de algún confín de la llanura

Abierta, elemental, casi secreta

Tiraba el firme lazo que sujeta

Al firme toro de cerviz oscura

Se batió con el indio y con el godo

Murió en reyertas de baraja y taba;

Dio su vida a la patria, que ignoraba

Y así perdiendo, fue perdiendo todo

Hoy es polvo de tiempo y de planeta;

Nombres no quedan, pero el nombre dura

Fue tantos otros y hoy es una quieta

Pieza que mueve la literatura

Fue el matrero, el sargento y la partida

Fue el que cruzó la heroica cordillera

Fue soldado de Urquiza o de Rivera

Lo mismo da.

Fue el que mató a Laprida

Dios le quedaba lejos.

Profesaron

La antigua fe del hierro y del coraje

Que no consiente súplicas ni gaje

Por esa fe murieron y mataron

En los azares de la montonera

Murió por el color de una divisa;

Fue el que no pidió nada, ni siquiera

La gloria, que es estrépito y ceniza

Fue el hombre gris que, oscuro en la pausada

Penumbra del galpón, sueña y matea

Mientras en el oriente ya clarea

La luz de la desierta madrugada

Nunca dijo: soy gaucho.

Fue su suerte

No imaginar la suerte de los otros

No menos ignorante que nosotros

No menos solitario, entró en la muerte

Син якогось кінця рівнини

Відкрита, елементарна, майже таємна

Потягнув міцну краватку, яка тримає

До непохитного темношиого бика

Він воював з індіанцями і з готами

Він загинув у карткових і таба-бійках;

Він віддав своє життя країні, яку ігнорував

І так втрачати, втрачати все

Сьогодні порох часу і планети;

Імена не залишаються, а ім'я триває

Таких було багато інших, і сьогодні це нерухомість

Твір, який рухає літературу

Він був матреро, сержантом і партією

Саме він перетнув героїчний гірський хребет

Він був солдатом Уркіси або Рівери

Не важливо.

Він був тим, хто вбив Лаприду

Бог був далеко від нього.

вони сповідували

Стародавня віра заліза і мужності

Це не дає згоди на благання чи оплату

За ту віру вмирали і вбивали

У шансах монтонера

Він помер за колір валюти;

Він був тим, хто нічого не просив, навіть

Слава, що шум і попіл

Це був сірий чоловік, темний у неквапливій

Півтінь сараю, мрія і пара

Поки на сході вже ясно

Світло пустелі світанку

Він ніколи не казав: я гаучо.

це була його вдача

Не уявляйте долі інших

Не менш обізнані, ніж ми

Не менш самотній він увійшов у смерть