Nunca me conoció - Vanesa Martín

Nunca me conoció, nunca me dijo tengo miedo de que ya no vuelvas

Nunca se declaró culpable de tanta intención tirada en la escalera

Nunca sus ojos libres, su cuerpo libre, ni sus palabras tirándome al cuello

Nunca me conoció, tal vez jamás lo hiciera

Vive derrotado, caminando entre la gente

Vive lleno de zarpazos esquivando cuando siente

Alas rotas y cansadas de romperse en algún vuelo

Lluvia seca que te nace pero nunca llega dentro

Mirada inofensiva de los que nunca reclaman

Algo cómodo que sientes pero nunca te desarma

Tierno como un animal que va buscando una caricia

Se llevó todo de mí, pero nunca tuvo prisa

Nunca me conoció, nunca me dijo tengo miedo de que ya no vuelvas

Nunca se declaró culpable de tanta intención tirada en la escalera

Nunca sus ojos libres, su cuerpo libre, ni sus palabras tirándome al cuello

Tal vez me conoció y no pudo soltar las riendas

Viaje programado que se queda en algún sueño

Cuentas de una servilleta que siempre arruga su dueño

Luces rojas que de nuevo condicionaran la marcha

Te devuelvo tus cristales que quiero seguir descalza

Yo no tengo preparado mi discurso, no soy nadie

Sólo quiero hacerte ver lo que nunca me enseñaste

Y ahora me pides que te agarre fuerte porque te me mueres

Como hago cada noche con quien a mi lado duerme

Nunca me conoció, nunca me dijo tengo miedo de que ya no vuelvas

Nunca se declaró culpable de tanta intención tirada en la escalera

Y así, mi cuerpo libre, mis ojos libres, dejaron que algún otro se acercara

Tal vez me conoció por eso ahora me pide con más ganas

Він ніколи не зустрічався зі мною, він ніколи не сказав мені, що я боюся, що ти не повернешся

Він ніколи не визнав себе винним у такому великому намірі, лежачи на сходах

Ніколи його очі не вільні, його тіло не вільне, ані слова не тягнуть мене за шию

Він ніколи не знав мене, можливо, ніколи не знав

Живе переможений, ходячи серед людей

Він живе, повний пазурів, ухиляючись, коли відчуває

Зламані крила і втомилися ламатися в якомусь польоті

Сухий дощ, який народжується тобі, але ніколи не проникає всередину

Нешкідливий вигляд тих, хто ніколи не претендує

Щось комфортне, що ви відчуваєте, але ніколи не роззброює вас

Ніжний, як тварина, що йде шукати ласки

Він забрав мене всього, але ніколи не поспішав

Він ніколи не зустрічався зі мною, він ніколи не сказав мені, що я боюся, що ти не повернешся

Він ніколи не визнав себе винним у такому великому намірі, лежачи на сходах

Ніколи його очі не вільні, його тіло не вільне, ані слова не тягнуть мене за шию

Можливо, він зустрів мене і не міг відпустити поводи

Запланована поїздка, яка залишається у сні

Рахунки про серветку, яка завжди морщить свого власника

Червоні вогні, які знову стануть умовою маршу

Я поверну тобі твої кристали, бо хочу йти босоніж

Я не підготував свою промову, я ніхто

Я просто хочу змусити вас побачити те, чого ви мені ніколи не показували

А тепер ти просиш мене міцно обіймати тебе, бо ти вмираєш на мені

Як я роблю щоночі з тим, хто спить поруч

Він ніколи не зустрічався зі мною, він ніколи не сказав мені, що я боюся, що ти не повернешся

Він ніколи не визнав себе винним у такому великому намірі, лежачи на сходах

І так моє тіло вільне, мої очі вільні, вони підпускають когось іншого ближче

Можливо, він мене знав, тому тепер запитує мене охоче