Después de soltarnos - Vanesa Martín

Silencio vuelve a sonar,

él ya se fue,

… no resistió el temporal

… rompió la red

Se vació dejando el recuerdo de pie,

Todo se puede escuchar al amanecer,

A veces con tanta claridad que parece ayer,

Se me asustó y yo no lo quise convencer

Me dijo adiós, y yo no lo quise convencer.

Ahí va, de pronto nos volvemos a ver

en nuestro gesto no hay resignación

Nos dimos la sonrisa después de soltarnos

Ahí va, brillar es su manera de existir

Tal vez ya no guarde nada de mi

o igual a veces piensa, como yo lo hago

Silencio, entre nosotros hay silencio

nos miramos sin decir

nos dijimos sin hablar,

queda lo mejor.

No importa tanto el porqué

ni como se dio

vuelve a llover a las 3 en la habitación,

y me miró

al tiempo que dejaba su sombrero

Tan libres como las estrellas, libres cuando caen

tienen los días contados

Nadie sabe adonde van, por qué se asustaron…

Ahí va, de pronto nos volvemos a ver

en nuestro gesto no hay resignación

Nos dimos la sonrisa después de soltarnos

Ahí va, brillar es su manera de existir

Tal vez ya no guarde nada de mi

o igual a veces piensa, como yo lo hago.

(Gracias a Gracia Pinto por esta letra)

Знову тиша дзвенить,

він уже пішов,

… не встояв перед штормом

... зламав сітку

Він спорожнився, залишивши пам'ять стояти,

Усе чути на світанку,

Іноді так ясно, що здається, ніби вчора,

Він мене налякав, і я не хотів його переконувати

Він попрощався зі мною, а я не хотів його переконувати.

Ось і раптом ми знову зустрілися

у нашому жесті немає змирення

Ми подарували один одному посмішку після того, як відпустили

Ось вона, сяє — це її спосіб існування

Можливо, я більше нічого від себе не приховую

а може, іноді він думає, як я

Тиша, між нами тиша

ми дивимося один на одного, не кажучи

ми сказали один одному, не розмовляючи,

найкраще залишається.

Не так важливо, чому

навіть не як це сталося

о 3 в кімнаті знову йде дощ,

і подивився на мене

залишаючи капелюх

Вільні, як зірки, вільні, коли вони падають

їхні дні злічені

Ніхто не знає, куди вони йдуть, чому злякалися...

Ось і раптом ми знову зустрілися

у нашому жесті немає змирення

Ми подарували один одному посмішку після того, як відпустили

Ось вона, сяє — це її спосіб існування

Можливо, я більше нічого від себе не приховую

а може, іноді він думає, як я.

(Спасибі Грасії Пінто за ці слова)