Pioneers Over C - Van Der Graaf Generator

We left the earth in 1983, fingers groping for the galaxies,

reddened eyes stared up into the void, 1000 stars to be exploited

Somebody help me I’m falling, somebody help me, I’m falling down

Into sky, into earth, into sky, into earth …

It is so dark around, no life, no hope, no sound

no chance of seeing home again …

The universe is on fire, exploding without flame.

We are the lost ones;

we are the pioneers;

we are the lost ones

We are the ones they are going to build a statue for

ten centuries ago or were going to fifteen forward …

One Last brief whisper in our loved ones’ears

to reassure them and to pierce the fear

standing at controls then still unknown we told the world we were

about to go Somebody help me I’m missing, somebody help me I’m missing now

touch with my mind, I have no frame,

touch with my mind, I have no frame …

Well now where is the time and who the hell am I,

here floating in an aimless way?

No-one knows where we are, they can’t feel us precisely.

There is no fear here.

How can such a thing exist in a place where living and knowing

and being have never been heard of?

Doomed to vanish in the flickering light,

disappearing to a darker night,

doomed to vanish in a living death, living anti-matter, anti-breath

Somebody help me I’m losing, somebody help me, I’m losing now

people around, there’s no-one to touch,

no people around, no-one to touch.

I am now quite alone, part of a vacant time-zone,

here floating in the void,

only dimly aware of existence, a dimly existing awareness,

I am the lost one, I am the one you fear, I am the lost one,

I am the one who went up into space, or stayed where I was,

or didn’t exist in the first place …

Ми покинули Землю в 1983 році, пальцями шукаючи галактики,

почервонілі очі дивилися в порожнечу, 1000 зірок, які будуть експлуатовані

Хтось допоможіть мені, я падаю, хтось допоможіть мені, я падаю

В небо, в землю, в небо, в землю…

Навколо так темно, ні життя, ні надії, ні звуку

немає шансів побачити додому знову...

Всесвіт горить, вибухає без полум’я.

Ми загублені;

ми першопрохідці;

ми загублені

Ми це ті, для кого вони збираються побудувати статую

десять століть тому або збиралися п’ятнадцять вперед…

Останній короткий шепіт на вуха наших коханих

щоб заспокоїти їх і пройняти страх

стоячи біля контролю, тоді ще невідомі, ми сказали світу, що ми були

збираюся йти Хтось допоможіть мені, я сумую, хтось допоможіть мені, я зараз сумую

доторкнись розумом, я не маю рамки,

доторкнутися розумом, я не маю рамок...

Ну де ж тепер час і хто я, чорт візьми,

тут безцільно плавати?

Ніхто не знає, де ми знаходимося, вони не можуть нас точно відчути.

Тут немає страху.

Як таке може існувати в місці, де живуть і знають

і бути ніколи не чули?

Приречений зникнути в мерехтливому світлі,

зникаючи в темнішу ніч,

приречений зникнути в живій смерті, живій антиматерії, антидиханні

Хтось допоможіть мені, я програю, хтось допоможіть мені, я зараз програю

люди навколо, нема до кого торкатися,

немає людей навколо, нікого торкнутися.

Я тепер зовсім один, частина вільного часового поясу,

тут плаваю в порожнечі,

лише тьмяно усвідомлюючи існування, тьмяно існуюче усвідомлення,

Я загублений, Я той, кого ти боїшся, Я загублений,

Я той, хто піднявся в космос, або залишився там, де був,

або не існувало спочатку...