Вечный полдень - Ундервуд

Вечный полдень,

Я ныряю в прорубь лета, вечной пчёлке жалко лета, жалко лета.

Вечный полдень,

Будет жарко, без помарки я пишу две строчки в жидкую газету.

Каждому из всех приходят мысли, блудный грех опять в бикини.

Старая жара в Париже, новая жара уже в Пекине.

Вечный полдень,

Расчленённой бабочке легко в руке жестокого ребёнка.

Вечный полдень,

Я и ты уже цикады в диалоге с ослеплённой перепонкой.

Так бессмысленно, бессмысленно желтеем мы на побережье,

Лёгкий бриз ласкает низ, Адамные и Евные одежды.

Где ты, моя боль, мой бемоль?

Где же ты, мой крейзи-диез?

Ночью я забрался на солнце, а утром я спёкся и вниз с него слез.

Как бы всё могло это быть?

Но тому не быть никогда…

Губы твои лето-лето, а глаза зима-зима-зима.

Где ты, моя боль, мой бемоль?

Где же ты, мой крейзи-диез?

Ночью я забрался на солнце, а утром я спёкся и вниз с него слез.

Как бы всё могло это быть?

Но тому не быть никогда…

Губы твои лето-лето, а глаза зима-зима-зима.

Вечный полдень,

Я любил, любовь ещё, быть может, знойным образом снесёт мне шляпу.

Вечный полдень,

Коктебель шлёт карамель луны, чтоб соблазнить свою Анапу.

Люди, города и солнце тянутся друг к другу так наивно,

Только самолётам как сказать, что это, в общем, позитивно?

Вечный полдень,

Рыбаки пленяют рыбу, уготовлен рыбе ад на сковородке.

Вечный полдень,

Хватит денег, чтобы пыль пустить в глаза раскомплексованной красотке.

Я бреду по миру от двенадцати до трёх на пополудни,

Жизнь блудит внутри шагами лета, лето жизни не приблудней.

Где ты, моя боль, мой бемоль?

Где же ты, мой крейзи-диез?

Ночью я забрался на солнце, а утром я спёкся и вниз с него слез.

Как бы всё могло это быть?

Но тому не быть никогда…

Губы твои лето-лето, а глаза зима-зима-зима.

Где ты, моя боль, мой бемоль?

Где же ты, мой крейзи-диез?

Ночью я забрался на солнце, а утром я спёкся и вниз с него слез.

Как бы всё могло это быть?

Но тому не быть никогда…

Губы твои лето-лето, а глаза зима-зима-зима.

Вечный полдень…

Вечный полдень…

Вечный полдень…

Вечный полдень…

Вічний полудень,

Я пірнаю в ополонку літа, вічній бджілці шкода літа, шкода літа.

Вічний полудень,

Буде жарко, без помарок я пишу два рядки в рідку газету.

Кожному з усіх приходять думки, блудний гріх знову в бікіні.

Стара спека у Парижі, нова спека вже у Пекіні.

Вічний полудень,

Розчленований метелика легко в руці жорстокого дитини.

Вічний полудень,

Я і ти вже цикади в діалозі з засліпленою перетинкою.

Так безглуздо, безглуздо жовтіємо ми на узбережжі,

Легкий бриз пестить низ, Адамні та Євні одягу.

Де ти, мій біль, мій бемоль?

Де ж ти, мій крейзі-дієз?

Вночі я заліз на сонце, а вранці я спекся і вниз з нього сліз.

Як би все це могло бути?

Але тому ніколи не бути…

Губи твої літо-літо, а очі зима-зима-зима.

Де ти, мій біль, мій бемоль?

Де ж ти, мій крейзі-дієз?

Вночі я заліз на сонце, а вранці я спекся і вниз з нього сліз.

Як би все це могло бути?

Але тому ніколи не бути…

Губи твої літо-літо, а очі зима-зима-зима.

Вічний полудень,

Я любив, кохання ще, можливо, спекотним чином знесе мені капелюх.

Вічний полудень,

Коктебель шле карамель місяця, щоб спокусити свою Анапу.

Люди, міста та сонце тягнуться один до одного так наївно,

Тільки літакам як сказати, що це загалом позитивно?

Вічний полудень,

Рибалки полонюють рибу, уготовлений рибі пекло на сковорідці.

Вічний полудень,

Досить грошей, щоб пил пустити в очі розкомплексованій красуні.

Я бреду світом від дванадцяти до трьох на півдні,

Життя блудить усередині кроками літа, літо життя не приблудне.

Де ти, мій біль, мій бемоль?

Де ж ти, мій крейзі-дієз?

Вночі я заліз на сонце, а вранці я спекся і вниз з нього сліз.

Як би все це могло бути?

Але тому ніколи не бути…

Губи твої літо-літо, а очі зима-зима-зима.

Де ти, мій біль, мій бемоль?

Де ж ти, мій крейзі-дієз?

Вночі я заліз на сонце, а вранці я спекся і вниз з нього сліз.

Як би все це могло бути?

Але тому ніколи не бути…

Губи твої літо-літо, а очі зима-зима-зима.

Вічний опівдні…

Вічний опівдні…

Вічний опівдні…

Вічний опівдні…