The Soldier's Return - The Tannahill Weavers

When wild war’s deadly blast was blawn and gentle peace returning

Wi' mony a sweet babe faitherless and mony a widow mourning

I left the lines and tented field where lang I’d been a lodger

My humble knapsack all my wealth, a poor and honest soldier

A leal licht heart was in my breast, my hand unstained wi' plunder

And for fair Scotia hame again I cheery on did wander

I thocht upon the banks o' Coil, I thocht upon my Nancy

And aye I minded the witching smile that caught my youthful fancy

At length I reached the bonnie glen where early life I sported

I passed the mill and trysting thorn where Nancy oft I courted

Wha spied I but my ain dear maid down by her mother’s dwelling

And turned me round to hide the flood that in my een was swelling

She gazed, she redden’d like a rose syne pale like ony lily

She sank within my arms and cried «Art thou my ain dear Willie?»

«By him who made yon sun and sky, by whom true love’s regarded,

I am the man and thus may still true lovers be rewarded.»

«The wars are owre and I’ve come hame and find thee still true hearted

Tho poor in gear we’re rich in love and mair we’se ne’er be parted.»

Quoth she «My grandsire left me gowd a mailin plenished fairly

And come my faithfu' sodger lad, you’re welcome tae it dearly.»

Коли пролунав смертоносний вибух дикої війни і повернувся ніжний мир

Wi' mony, мила немовля, невірна, а mony вдова, що скорботить

Я покинув черги та наметове поле, де я був пожителем

Мій скромний ранець усе моє багатство, бідний і чесний солдат

Світле серце було в моїх грудях, моя рука незаплямована грабежом

І за справедливу Шотландію знову я вболіваю за не блукаю

Я поглядаю на береги Коул, я очу на свою Ненсі

І так, я не хвилювався від чарівної посмішки, яка привернула мою юнацьку уяву

Згодом я дійшов до долини Бонні, де займався спортом

Я минув млин і пробував тернину, де Ненсі часто залицявся

Я підглядав, але моя люба служниця біля житла її матері

І повернув мене, щоб приховати повінь, що в моїй очах набухала

Вона дивилася, вона червоніла, як троянда, бліда, як лілія

Вона опустилася в мої обійми й вигукнула: «Ти мій дорогий Віллі?»

«Тим, хто створив вам сонце й небо, ким уважається справжня любов,

Я мужчина, і тому справжні закохані все ще можуть бути винагороджені».

«Війни тривають, і я прийшов і знайшов, що ти все ще щирий

Хоча бідні в спорядженні, ми багаті любов’ю, і ми ніколи не розлучимося».

Вона сказала: «Мій дідусь залишив мені пошту, наповнену чесно

І приходь, мій вірний хлопчисько, будь ласка, це дуже.»