Амонадзяку - The Dartz

Вот кто-то живет на склоне горы,

И каждое утро идет к роднику,

Оставляя следы маленьких ног на снегу.

А горные ели чернеют в окне,

И чай на столе стынет во сне

В ожидании тайного знака.

Но горное эхо молчит,

Амонадзяку.

Три тысячи лет один в тишине,

И тропка петляет среди валунов,

Листья на дне — игрушка осенних ветров.

Три тысячи лет, какая здесь тишь !

Листвою шуршит, пробирается мышь,

В селении на берегу не смолкает собака

И горное эхо шепнет:

«Амонадзяку».

Он ходит один, такова его суть,

И вряд ли он будет доволен —

Здесь ходит не всякий.

В ведерке твоем осенняя студь,

В своем отражении видишь ты Амонадзяку.

И горное эхо замрет

Амонадзяку.

От хтось живе на схилі гори,

І щоранку йде до джерела,

Залишаючи сліди маленьких ніг на снігу.

А гірські ялинки чорніють у вікні,

І чай на столі холоне у сні

В очікуванні таємного знака.

Але гірська луна мовчить,

Амонадяк.

Три тисячі років один у тиші,

І тропа петляє серед валунів,

Листя на дні - іграшка осінніх вітрів.

Три тисячі років, яка тут тиша!

Листя шарудить, пробирається миша,

У селищі на березі не змовкає собака

І гірська луна шепне:

«Амонадяк».

Він ходить один, така його суть,

І навряд чи він буде задоволений

Тут ходить не всякий.

У відерці твоєму осіння студь,

У своєму відображенні бачиш ти Амонадзяку.

І гірська луна замре

Амонадяк.