Буду - Та сторона

Глаза наверх, на небо, которого нет.

Часы назад, резко, на несколько лет,

Снова перевожу, если бы ты знала,

Как не выношу я этот реверсный шум.

Давно тобой не дышу, впитал целиком,

Теперь за тобой слежу через телескоп.

Знаю, что с тобой знаком, судьбе на перекор,

С тобой я так легко вышел из берегов.

Тебя вообще не должно было быть рядом со мной.

Этот корабль все равно бы пошел на дно.

Но как назло - буду тебя помнить долго,

Пока давишь меня темным небом томно.

Потом, твой фантом придет в гости.

Сон мой вряд ли даст поспать спокойно.

Если бы так взять и махнуть рукой,

Но тебя уже не изъять - осталось помнить.

Буду назло тебя помнить...

Вечно падай ко мне небом огромным,

На плечи - буду мерцанием тихим,

Звезды путать, пусть срываются вниз, как слезы!

Мне совсем не интересно, где ты и с кем ты.

Если уходить, то резко и без сантиментов.

Молча, глаза за стекла, чтоб все померкло.

Дверь все еще открыта, но ключи уже под зеркалом.

Нажать на кнопку, дождаться лифта.

Поймать попутку и скорее навсегда свалить мне,

Из этих мест, тем самым признав поражение.

Я на тебе поставил крест, повесь его шею!

И пусть тебя он бережет, так, как я не смог.

Из меня хреновый дирижер, ведь оркестр замолк -

Ни истеричных струнных, к которым так привык;

Ни ударных в спину, ни прокуренных духовых...

И нашей музыки не стало, увы.

Только в этот раз - это конец шоу, а не антракт.

Живи, как хочешь, ведь вряд ли ты поверишь,

Что все мои песни до конца о тебе лишь....

Вот так живешь... Живешь и молишься на нее одну

А потом, в один момент все рушится.

И ты сидишь и думаешь, как бы все вернуть.

Хм...

А возвращать-то нечего... Остается помнить.

Буду назло тебя помнить...

Вечно падай ко мне небом огромным,

На плечи - буду мерцанием тихим,

Звезды путать, пусть срываются вниз, как слезы!

Буду назло тебя помнить...

Вечно падай ко мне небом огромным,

На плечи - буду мерцанием тихим,

Звезды путать, пусть срываются вниз, как слезы!

Очі нагору, на небо, якого немає.

Годинник тому, різко, на кілька років,

Знову перекладаю, якби ти знала,

Як не терплю я цей реверсний шум.

Давно тобою не дихаю, ввібрав цілком,

Тепер за тобою слідкую через телескоп.

Знаю, що з тобою знайомий, долі на перекір,

З тобою я так легко вийшов із берегів.

Тебе взагалі не мало бути поруч зі мною.

Цей корабель все одно пішов би на дно.

Але як на зло - буду тебе пам'ятати довго,

Поки давиш мене темним небом.

Потім твій фантом прийде в гості.

Сон мій навряд чи дасть спати спокійно.

Якби так взяти і махнути рукою,

Але тебе вже не вилучити – лишилося пам'ятати.

Буду на зло тебе пам'ятати...

Вічно падай до мене величезним небом,

На плечі - буду мерехтінням тихим,

Зірки плутати, нехай зриваються донизу, як сльози!

Мені зовсім не цікаво, де ти та з ким ти.

Якщо йти, то різко і без сентиментів.

Мовчки, очі за шибки, щоб усе померкло.

Двері все ще відчинені, але ключі вже під дзеркалом.

Натиснути кнопку, дочекатися ліфта.

Спіймати попутку і швидше назавжди звалити мені,

З цих місць, тим самим визнавши поразку.

Я на тобі поставив хрест, повіш його шию!

І нехай тебе він береже, як я не зміг.

З мене хреновий диригент, адже оркестр замовк.

Ні істеричних струнних, яких так звик;

Ні ударних у спину, ні прокурених духових...

І нашої музики не стало, на жаль.

Тільки цього разу – це кінець шоу, а не антракт.

Живи як хочеш, адже навряд чи ти повіриш,

Що всі мої пісні до кінця про тебе лише.

Отак живеш... Живеш і молишся на неї одну

А потім, раптом все руйнується.

І ти сидиш і думаєш, як усе повернути.

Хм...

А повертати нічого... Залишається пам'ятати.

Буду на зло тебе пам'ятати...

Вічно падай до мене величезним небом,

На плечі - буду мерехтінням тихим,

Зірки плутати, нехай зриваються донизу, як сльози!

Буду на зло тебе пам'ятати...

Вічно падай до мене величезним небом,

На плечі - буду мерехтінням тихим,

Зірки плутати, нехай зриваються донизу, як сльози!