Очарованные грустью - Sphinx, Margenta, Пётр Елфимов

Тебе знакомо это чувство —

В нашей жизни все не так,

Мы, очарованные грустью,

Блуждаем в сказочных садах…

Там, за оградой, искры гнева

Осенних, гаснущих костров…

Ты знаешь, как устало сердце

Отрицать теченье лет,

Верить бы хотел, как в детстве —

Жизнь — бесконечна, смерти — нет.

Листва шуршит и что-то шепчет

На древнем языке садов,

Она скорбит о птицах певчих,

О судьбах сорванных плодов.

Сестра Ветров, несущих счастье,

Прикоснись к моей щеке,

Прими меня в свои объятья

В крадущейся неслышно тьме.

Страна Небес пошлёт нам эхо

Молитвы, что шептали мы —

Не о богатстве и успехе…

О радости в садах зимы.

Тебе знакомо это чувство —

В нашей жизни всё не так,

Мы, очарованные грустью,

Блуждаем в сказочных садах…

Мы, очарованные грустью,

Блуждаем в сказочных садах…

Тобі знайоме це почуття

У нашому житті все не так,

Ми, зачаровані смутком,

Блукаємо в казкових садах.

Там, за огорожею, іскри гніву

Осінніх вогнищ, що гаснуть.

Ти знаєш, як втомилося серце

Заперечувати протягом років,

Вірити б хотів, як у дитинстві.

Життя нескінченне, смерті немає.

Листя шарудить і щось шепоче

Стародавньою мовою садів,

Вона сумує про птахів співчих,

Про долі зірваних плодів.

Сестра Вітрів, які несуть щастя,

Доторкнися до моєї щоки,

Прийми мене у свої обійми

У крадіжці нечутно темряві.

Країна Небес пошле нам луну

Молитви, що шепотіли ми

Не про багатство та успіх.

Про радість у садах зими.

Тобі знайоме це почуття

У нашому житті все не так,

Ми, зачаровані смутком,

Блукаємо в казкових садах.

Ми, зачаровані смутком,

Блукаємо в казкових садах.