Последняя колыбельная Анны Болейн - Sphinx, Margenta

О, Смерть, спой колыбельную и убаюкай,

В безмолвие могилы забери,

Позволь душе моей безвинной

Познать весь страх разлуки,

Покинуть белизну изнеженной груди.

Бей, колокол, рассыпься

Погребальным звоном,

Всем расскажи о бедной участи

Хозяйки бывшей трона,

Той, что была увенчана короной.

Я умереть должна,

От этой участи лекарства нет.

Кто боль мою одним бы жестом снял?

Увы, страдания мои меня самой сильнее,

Нет, бремени всего не вынесет печаль,

И жизнь мою никто не сделает длиннее.

Бей, колокол, рассыпься

Погребальным звоном,

Всем расскажи о грустной участи

Хозяйки бывшей трона,

Пусть весть о том, что я умру,

Размножит эхом даль,

Меня по знаку Смерти

Навек укроет темнота.

Как одиноко здесь, в плену суровых стен,

Я ожидаю завершения своей судьбы,

Жестокость горя — не подняться мне с колен,

Из чаши унижения одной мне пить!

Бей, колокол, рассыпься

Погребальным звоном,

Всем расскажи о грустной участи

Хозяйки бывшей трона,

Пусть весть о том, что я умру,

Размножит эхом даль,

Меня по знаку Смерти

Навек укроет темнота.

Прощайте же, забавы прошлых дней!

Сюда, пожалуй, боль, в мои объятья,

Мученья не по силам больше мне,

Оковы жизни поскорей сорвать бы!

Теперь умолкни, колокольный звон,

Мир о судьбе моей тобою извещён,

Так Смерть моя звучит.

И пуст ваш трон...

О, Смерть, заспівай колискову і закочуй,

У безмовність могили забери,

Дозволь душі моїй безвинній

Пізнати весь страх розлуки,

Залишити білизну зніжених грудей.

Бий, дзвін, розсипся

Похоронним дзвоном,

Всім розкажи про бідну долю

Господині колишнього трону,

Тієї, що була увінчана короною.

Я повинна померти,

Від цієї долі ліки немає.

Хто біль мій одним би жестом зняв?

На жаль, страждання мої мене найсильніші,

Ні, тягарі всього не винесе смуток,

І життя моє ніхто не зробить довшим.

Бий, дзвін, розсипся

Похоронним дзвоном,

Всім розкажи про сумну долю

Господині колишнього трону,

Нехай звістка про те, що я помру,

Розмножить луною далечінь,

Мене за знаком Смерті

Навіки вкриє темрява.

Як самотньо тут, у полоні суворих стін,

Я чекаю завершення своєї долі,

Жорстокість горя - не піднятися мені з колін,

З чаші приниження однієї мені пити!

Бий, дзвін, розсипся

Похоронним дзвоном,

Всім розкажи про сумну долю

Господині колишнього трону,

Нехай звістка про те, що я помру,

Розмножить луною далечінь,

Мене за знаком Смерті

Навіки вкриє темрява.

Прощайте ж, забави минулих днів!

Сюди, мабуть, біль у мої обійми,

Муки не під силу більше мені,

Окови життя скоріше б зірвати!

Тепер замовкни, дзвін,

Мир про долю моєю тобою сповіщений,

Так моя Смерть звучить.

І порожній ваш трон...