Baldur - Skálmöld, Sinfóníuhljómsveit Íslands

Minningin svíður, ég man þetta vel,

missinn sem skóp hjá mér reiðina.

Skaðræðislýður sem skreið yfir mel,

skarinn minn fríður var dreginn um Hel.

Óðni, sem bíður, nú ætt mína fel.

Víst var ég kvalinn og visinn og sljór,

vitstola hljóp upp á heiðina.

Hálf- var ég galinn er hefnda ég sór.

Horfði á dalinn minn, kvaddi og fór,

lamaður, kalinn en leiddur af Þór.

Há var heiðin,

hungur og myrkur,

en áfram arkaði.

Löng var leiðin,

lítill minn styrkur,

er spor mín markaði.

Skepnan skorin.

Skaðræðisópin,

þá Hel loks hörfaði.

Víst á vorin

veinin og hrópin

berast frá vörðu við Baldurs haug.

Aldrei mun skilja þann skaða sem hlaust,

skelfingarópin og neyðina.

Níðings- með vilja þú bein þeirra braust,

börnin mín ylja mér ekki í haust.

Sorgir vil hylja, á Tý legg mitt traust.

Ásgarður teymdi mig aftur til þín,

örmagna glóp lýsti leiðina.

Varginn mig dreymdi, þá válegu sýn

vandlega geymdi hvar sól aldrei skín.

Lævísin streymdi frá Loka til mín.

Brennheitt blóðið

bunaði niður,

er Vör oss vitjaði.

Hávært hljóðið,

hryglur og kliður

er búkinn brytjaði.

Líkin lengi

lágu við steininn.

Þá goðin grófu oss,

dána drengi,

dysjuðu beinin.

Og ég þekktist þrekið

þegar ég hélt af stað.

Við hef ég tryggðum tekið,

traustur ég ríð í hlað.

Þú komst særður og sár,

sundrað var allt þrekið.

Undir heiðninnar hönd

hefur fundið stað.

Hamar Þórs og hans þrár

Þrymur gat ei tekið.

Þessi blóðslegnu bönd

bera skalt í hlað.

Víkingur á vorkvöldi

vaskur kallar Óðin.

Hallar- opnast hliðin þá,

herma þetta ljóðin.

Baldur heitir bóndinn

sem bundinn er í ljóðin.

Loks er liðinn

löstur úr minni,

nú birtast brautirnar.

Finn ég friðinn

frelsa mitt sinni.

Nú þagna þrautirnar.

Sláttur slaknar,

Sleipnir mig vekur.

Mér heilsar Heimdallur.

Valhöll vaknar,

við mér hún tekur

og Goðheimur gjörvallur.

Hlaupum móti hetjum með skjöldinn,

halir rísa aftur á kvöldin.

Bölsýnin, ef berst hún um völdin,

burtu skal flæmd.

Höldum því að Heiðrúnarveigum,

hornin fyllum, lyftum og teygum.

Sæhrímni til átu við eigum,

engin trog tæmd.

Velkominn vertu.

Velkominn víkingur.

Velkominn víga valdur.

Velkominn vin.

Hetja hefur beinin sín borið,

Baldur horfir þó út í vorið.

Látlaust fas og létt er hans sporið.

Lést hann með sæmd.

Пам'ять горить, я добре це пам'ятаю,

втрата, яка мене розлютила.

Повзучі люди, що повзають по борошні,

красуню мою волочили по пеклі.

Одіна, який чекає, тепер моя родина ховається.

Напевно, я мучився, і втомлений, і нудний,

божевільний побіг на гору.

Я був напівбожевільний, коли поклявся помститися.

Подивився на мою долину, попрощався і пішов,

паралізований, лисий, але на чолі з Тором.

Високо був верес,

голод і темрява,

але продовження аркади.

Дорога була довгою,

моя маленька сила,

це мій слід на ринку.

Істота розрізана.

образа,

тоді Пекло нарешті відступило.

Обов'язково навесні

вена і крики

отриманий від сторожа біля Бальдурового кургану.

Ніколи не зрозуміє завданої шкоди,

крики жаху і лиха.

Знущання - з волі їм зламалася кістка,

мої діти не гріють мене цієї осені.

Печаль хочу покрити, Ти довіряє мені.

Асгардур повернув мене до тебе,

виснажені відблиски освітлювали дорогу.

Приснився мені вовк, тоді гарне видовище

дбайливо зберігається там, де ніколи не світить сонце.

Хитрість потекла від Локі до мене.

Пекуча гаряча кров

зв'язаний,

коли Вор відвідав нас.

Гучний звук,

шипи та струпи

тіло було зламане.

Труп надовго

лежав біля каменю.

Тоді боги поховали нас,

мертві хлопці,

фарбовані кістки.

І я знав витривалість

коли я вирушив.

Ми прийняли це як належне,

впевнено їду в сараї.

Ти був поранений і поранений,

розпалася вся витривалість.

Під язичницькою рукою

знайшов місце.

Молот Тора і його бажання

Þримур не міг прийняти.

Ці закривавлені банди

переносити вантаж.

Вікінг у весняний вечір

раковина кличе Одіна.

Зала - тоді ворота відчиняються,

наслідуйте ці вірші.

Бальдур – ім’я фермера

яка переплетена у віршах.

Нарешті все закінчилося

порок пам'яті,

тепер з'являються смуги.

Я відчуваю спокій

заощади мій час.

Тепер загадки мовчать.

Косіння розслабляє,

Слейпнір будить мене.

Хеймдаллур вітає мене.

Вальхоль прокидається,

зі мною вона бере

і Годхеймур Гьорваллур.

Біжимо проти героїв зі щитом,

вночі знову піднімаються хвости.

Песимізм, якщо він прийде до влади,

слід змити.

Давайте триматися Heiðrúnarveig,

кути заповнюються, піднімаються і розтягуються.

Морського їжака ми їли,

корито не спорожнено.

Ласкаво просимо.

Вітаємо вікінгів.

Ласкаво просимо вбивчу силу.

Ласкаво просимо друже.

Герой поніс свої кістки,

Бальдур, однак, з нетерпінням чекає весни.

Його кроки прості й легкі.

Помер з честю.