Panic Room - Silent Planet

Lustrous lines obscured by opaque blinds

Frozen metacarpals tap, tap, tap, the window glass

Syncopated staccatos with the broken clock

Synchronized with my post-traumatic ticks, ticks

Talking to the space in the room that echoes back indiscernibly

To my disconnected self, self

It’s self-consuming, what’s ensuing is my undoing

The nightly casualty of war

And it sounds like this, war, endless war

In my endless dance with entropy

I must rescind my sentience, the sickness that I know

Rearrange the disarray of disintegrated senses

Puzzle pieces, spectral splinters of a soldier’s worn and tattered soul

In my endless dance with entropy

I must rescind my sentience, the sickness that I know

Machines of air looking down on us

The beasts of dust as we grapple heel and hand

Mud and sand, blood red oil

The chaff of the harvest

Converted to currencies of wealthy means

Stepping stones cut from our perforated bones

Riches are reaped beside our bodies

Sown just to be thrown back again

And forgotten if we stumble in

Laid inside a homeless nest

Stuck with eager dirty needles

Shipped to an early steeple where boxes close

Descend with grace as you defend yourself

Both charitable and chaste

Praise me for my valor, lay me on a crimson tower

Justify my endless terror as my «finest hour»

Treat me as a token to deceive the child

Whom we fatten for this scapegoat slaughter

I learned to fight, I learned to kill, I learned to steal

I learned that none of this is real

None of this is real, none of this is real, none of this is real

But there’s a war inside my head

Beleaguered by my breathing, choking, screaming, heaving

Time drags me back to the desert (This is war)

A child stumbles from the wreckage holding his salvation

The trigger to cessation (To end us all)

I took a life that takes mine

Every quiet moment we collapse

Have you forsaken us?

All the darkness comes alive

Take my hand, drag me to the void

Блискучі лінії, приховані непрозорими жалюзі

Замерзлі п’ясті стук, стук, стук, віконне скло

Синкоповані стаккато зі зламаним годинником

Синхронізовано з моїми посттравматичними кліщами

Розмова з простором кімнати, яка непомітно відлунює

До мого роз’єднаного я, себе

Це самозаглиблення, те, що випливає, — це моя губа

Нічна жертва війни

І це звучить так: війна, нескінченна війна

У моєму нескінченному танці з ентропією

Я повинен скасувати свою свідомість, хворобу, яку я знаю

Змініть безлад у розпаді почуттів

Шматочки головоломки, примарні осколки потертої й потертої душі солдата

У моєму нескінченному танці з ентропією

Я повинен скасувати свою свідомість, хворобу, яку я знаю

Повітряні машини дивляться на нас зверху

Пилові звірі, коли ми беремося за п’яту й руку

Бруд і пісок, криваво-червоне масло

Полова врожаю

Перераховано у валюти багатих коштів

Сходинки, вирізані з наших перфорованих кісток

Багатство пожинається поруч із нашими тілами

Посіяно, щоб щоб бути знову повернути

І забудемо, якщо натрапимо

Покладено в гнізда бездомних

Застрягли брудними голками

Відправлено на ранній шпиль, де коробки закриваються

Спускайтеся з витонченості, захищаючи себе

І милосердний, і цнотливий

Хваліть мене за мою доблесть, поклади мене на башту багряну

Виправдовуйте мій нескінченний жах як мій «найкращий час»

Поглядайте на мене як на знак, щоб обдурити дитину

Кого ми відгодовуємо за цю бійню козла відпущення

Я навчився воювати, я навчився вбивати, я навчився красти

Я дізнався, що все не справжнє

Ніщо з це справжнього, нічого з цього не справжнє, нічого з цього не справжнє

Але в моїй голові війна

Охоплений моїм диханням, задиханням, криком, диханням

Час тягне мене назад у пустелю (це війна)

Дитина спотикається з уламків, тримаючи своє спасіння

Тригер до припинення (щоб покінчити з нами всім)

Я забрав життя, яке забирає моє

Кожну тиху мить ми згортаємося

Ти покинув нас?

Вся темрява оживає

Візьміть мене за руку, потягніть у порожнечу