First Father - Silent Planet

Do you remember when I said

You’d never feel the sting of death?

But now I’m waiting where you left

Beside that snow-kissed clearing

I pressed a seed through that frozen fleece

The earth embraced you in the ground

No invention of my mind

Will ever compose a melody so profound

I’m a priest afraid to pray

Terrified at what the silence couldn’t say

Tongue tethered to the skeptic beating in my chest

We’re no longer quite ourselves

Nor reflections of someone else

Lover, do you feel that tension

As we drift between silence and eternity?

Death is the road, road to awe

I stood atop the world

Its asymmetry laid bare in front of me:

Thanatophobic societies taking life to mourn their tragedies

I feared this world would never change

But you steady your resolve anyway

Let’s set the pen against the sword

How orphans long for peace before they learn to love the war

Perhaps it’s our language

Perhaps we are incomplete

Words like shadows to what we see

Faint flickerings across the cavern in our minds

Candles in the dark

Defiant to the night

«You pulled me through time»

Through the edgeless night

I learned to love as you learned to die

I’ll begin to feel again and finish the chapter you couldn’t write

Candles in the dark

Defiant to the night, defiant to the shadow

You pull me through time, through the edgeless night

I learned to love as you learned to die

Ви пам’ятаєте, коли я казав

Ви б ніколи не відчули жало смерті?

Але тепер я чекаю там, де ти пішов

Біля тієї засніженої галявини

Я продавив насіння крізь ту замерзлу шерсть

Земля обійняла тебе в землі

Ніякого винаходу мого розуму

Коли-небудь створить так глибоку мелодію

Я священик, боюся молитися

З жахом від того, що тиша не могла сказати

Язик прив’язався до скептика, який бився в моїх грудях

Ми вже не самі

Ані відображення когось іншого

Коханий, ти відчуваєш цю напругу?

Коли ми дрейфуємо між тишею та вічністю?

Смерть — це дорога, шлях до благоговіння

Я стояв на вершині світу

Його асиметрія оголилася переді мною:

Танатофобні суспільства забирають життя, щоб оплакувати свої трагедії

Я боявся, що цей світ ніколи не зміниться

Але ви все одно зміцните свою рішучість

Приставмо перо до меча

Як сироти прагнуть миру, перш ніж навчиться любити війну

Можливо, це наша мова

Можливо, ми неповні

Слова, як тіні до того, що ми бачимо

У нашій свідомості ледь помітні мерехтіння по печері

Свічки в темряві

Зухвало до ночі

«Ти протягнув мене крізь час»

Крізь ніч безкраю

Я навчився кохати, як ти навчився вмирати

Я почну знову відчувати і закінчу розділ, який ви не змогли написати

Свічки в темряві

Зухвалий до ночі, зухвалий до тіні

Ти тягнеш мене крізь час, крізь ніч безкраю

Я навчився кохати, як ти навчився вмирати