Depths II - Silent Planet

All the world was a dream I couldn’t shake

In a midnight reverie of which I’ll never wake

That started mundane enough

With an incessant tapping on the windowpane, separating me from the storm

Where inside I sat, me the loathsome fool

With my head cocked sideways in confusion

But as my looking glass became a two-way mirror

And you can watch me hide from everything on this living sphere

But don’t you dare darken my doorstep, stranger

Never a step more, oh no, no, nevermore

You see, I have this reoccurring dream

Where we snuck past scores of slumbering guards

And fixed that rustic iron key and that lock to set you free

«I would bring you liberty» where, in reality, I’m a coward

I’m collateral matter, swayed by banalities of time and space, I’m a name

without a face

My trepidation reached threshold, my terror turned to madness

When I awoke I was swinging at shrouded silhouettes and stumbled out the door

My anger was extinguished by this downpour

Compelled, void of volition

My steps propelled me through this chronic storm

Where there in the clearing, throughout the gaps in the trees

Dark smoke flickered from fire, illuminating my unease

Like clockwork, seven sisters turned together in a circle

Autonomy’s abandoned, they moved singular and perpetual

Around a dark blue flame where I heard you call my name

«'Cause I am the fire that is never quenched

And I am the river that will not run dry»

And when I slept in that garden

Lord, did you see me as I was dreaming?

This is the end of everything

We’ll lose our divisions and forget our names

The precipice of eternity

I caught fire, I caught fire

I caught fire, and you’ll watch me burn

Весь світ був мрією, яку я не міг позбутися

У опівнічних мріях, які я ніколи не прокину

Це почалося досить буденно

З безперервним торканням по віконному склі, що відділяє мене від бурі

Там, де я сидів, я огидний дурень

З розгубленою головою нахиленою набік

Але як мій задзеркалля  перетворився на двостороннє дзеркало

І ви можете спостерігати, як я ховаюся від усього в цій життєвій сфері

Але не смій затемнити мій поріг, незнайоме

Ні на крок більше, о ні, ні, ніколи більше

Розумієте, я бачу цей сон, який повторюється

Де ми пролізли повз десятки сплячих охоронців

І виправив цей сільський залізний ключ і замок, щоб звільнити вас

«Я б приніс тобі свободу», де, насправді, я боягуз

Я супутня матерія, коливається банальністю часу та простору, я ім’я

без обличчя

Мій трепет досяг порога, мій жах перетворився на божевілля

Коли я прокинувся, я розмахнувся на закутані силуети й вискочив за двері

Мій гнів погасла ця злива

Вимушений, позбавлений волі

Мої кроки провели мене через цю хронічну бурю

Де там, на галявині, через прогалини в деревах

Від вогню блимав темний дим, висвітлюючи мій неспокій

Як годинник, сім сестер оберталися разом у коло

Покинута автономія, вони рухалися поодинокі й вічно

Навколо темно-синього полум’я, де я чув, як ти називаєш моє ім’я

«Тому що я вогонь, який не згасає

І я  ріка, яка не пересохне»

І коли я спав у тому саду

Господи, ти бачив мене, як я мріяв?

Це кінець усьому

Ми втратимо наші підрозділи і забудемо свої імена

Обрив вічності

Я загорівся, я загорівся

Я загорівся, і ви будете дивитися, як я горю