Свеча - Сергей Матвеенко

А было это ясным днем:

Я в храм вошел, свеча горела.

Ох, милая моя не дело

Играть с огнем, играть с огнем.

На солнца яркие лучи

Не обращаешь ты внимания.

Я растолкую пониманье

О значении свечи.

Когда ночной густеет мрак.

Любой готов тебя за плечи

Обнять… И Боже, что за речи!

Но ясным днем светло и так.

Зенит прозрачен и высок,

Все в этом мире так прекрасно,

Но доверять ему опасно.

В огне сгоришь ты мотылек.

Под маракасы коробка,

Над фитильком твоей косички.

Сверкнет смола случайной спички

Поэта ль, вора, игрока?

Какой отдашься ты Судьбе,

Молясь на лунное затменье?

да.

Может быть, стихотворенье

Поэт напишет о тебе.

А, может быть, тебе в укор

В глухую дрянь, в ночную Сажу,

Чтоб совершить с тобою кражу,

Возьмет тебя коварный нор?

А, может, закусив губу,

Игрок, исполненный азарта,

Как деньги, проиграет в карты

Твою короткую судьбу…

Случится эдак или так.

Не остановится планета…

У вора, игрока, поэта

Тебе одна цена, пятак!

Какой же глупой ты была.

Когда на эти Мостовые

Святые слезы восковые

Ты так беспечно пролила!..

Кому же твой нужнее свет?

На это я отвечу прямо:

Кто выкрадет тебя из храма,

Волнуясь, как игрок упрямый.

И вдохновившись.

Как поэт!

А було це ясним днем:

Я в храм увійшов, свічка горіла.

Ох, люба моя не?

Грати з вогнем, грати з вогнем.

На сонця яскраві промені

Не звертаєш ти уваги.

Я розтлумачу розуміння

Про значення свічки.

Коли нічний густіє морок.

Будь-який готовий тебе за плечі

Обійняти… І Боже, що за промови!

Але ясним днем ​​світло і так.

Зеніт прозорий і високий,

Все в цьому світі так прекрасно,

Але довіряти йому небезпечно.

У вогні згориш ти метелик.

Під маракаси коробка,

Над ґнотом твоєї кіски.

Виблисне смола випадкового сірника

Чи поета, злодія, гравця?

Який віддаси ти Долі,

Молячись на місячне затемнення?

так.

Можливо, вірш

Поет напише про тебе.

А, можливо, тобі докори

У глуху погану, нічну Сажу,

Щоб здійснити з тобою крадіжку,

Візьме тебе підступний нір?

А, може, закусивши губу,

Гравець, виконаний азарту,

Як гроші, програє в карти

Твою коротку долю...

Станеться так чи так.

Не зупиниться планета…

Злодія, гравця, поета

Тобі одна ціна, п'ятак!

Який же дурний ти була.

Коли на ці Мостові

Святі сльози воскові

Ти так безтурботно пролила!

Кому ж твоє потрібніше світло?

На це я відповім прямо:

Хто викраде тебе з храму,

Хвилюючись, як гравець упертий.

І надихнувшись.

Як поет!