Когда сменяясь времена… - Сергей Матвеенко

Когда, сменяясь, времена

Приводят к вертелу баранов,

Не мы ли славим имена

Очередных своих тиранов?

Освобождаясь от гвоздей,

Душа поет с распятий нотных:

«Чем больше знаю я людей,

Тем больше я люблю животных!»

Порой, забыв язык людской

И не внимая уговору,

Не мы ли собственной рукой

Спускаем бешеную свору?

Грызня враждующих идей

И бормотанье ртов зевотных…

Чем больше знаю я людей,

Тем больше я люблю животных!

Когда в пылу своих побед,

Звериным обликом пугая,

Толпа желает слушать бред

Очередного попугая,

Я не желаю вслед за ней…

Я ухожу душою в вечность…

Чем больше знаю я людей,

Тем меньше верю в человечность.

Я — Лев загадочной страны

Людей с печальными глазами,

Где, видя бой со стороны,

Шестерки мнят себя тузами.

И я удачу пас не раз,

Но знал — иная есть дорога.

Чем больше знаю я о нас,

Тем больше понимаю Бога!

Перебирая четки лет,

Я у природы брал уроки.

Причиной наших вечных бед

Я вижу наши же пороки.

Учили с детства быть добрей,

Но мы добрей, увы, не будем…

Чем больше знаю я зверей,

Тем меньше доверяю людям…

Коли, змінюючись, часи

Приводять до вертела баранів,

Не ми ли славимо імена

Чергових тиранів?

Звільняючись від цвяхів,

Душа співає з розп'яття нотних:

«Чим більше знаю я людей,

Тим більше я люблю тварин!»

Часом, забувши мову людську

І не уважаючи домовляння,

Чи не ми власною рукою

Спускаємо шалену зграю?

Гризня ворогуючих ідей

І бурмотання ротів позіхання...

Чим більше знаю я людей,

Тим більше я люблю тварин!

Коли в пилу своїх перемог,

Звірячим виглядом лякаючи,

Натовп бажає слухати марення

Чергового папуги,

Я не бажаю слідом за нею...

Я йду душею у вічність…

Чим більше знаю я людей,

Тим менше вірю в людяність.

Я — Лев загадкової країни

Людей із сумними очима,

Де, бачачи бій з боку,

Шістки уявляють себе тузами.

І я удачу пас не раз,

Але знав — інша є дорога.

Чим більше знаю я про нас,

Тим більше розумію Бога!

Перебираючи чотки років,

Я у природи брав уроки.

Причиною наших вічних бід

Я бачу наші пороки.

Вчили з дитинства бути добрішим,

Але ми добрі, на жаль, не будемо ...

Чим більше я знаю звірів,

Тим менше довіряю людям.