Кони - Сергей Матвеенко

Вечереет, вечереет,

день уходит во вчера.

В небе реет, в небе реет

дым далекого костра.

Кто смеется, кто там стонет?

Это чей там звон струны?

На лугах пасутся кони —

кем они стреножены?

В небе звезды — капли крови,

месяц — острый, лютый.

Вот зажать его в ладони,

перерезать путы.

Запустить коней галопом —

пусть гуляют в поле.

Ох, не дело быть холопом

рядом с вольной волей!

Вечереет, небо ниже,

ароматы трав хмельней.

И люблю, и ненавижу,

что стреножили коней.

Вот она, любовь какая, —

ах, как любят, хоть кричи!

Обогреют, обласкают,

а за поясом бичи…

В небе звезды — капли крови,

месяц — острый, лютый.

Вот зажать его в ладони,

перерезать путы.

Запустить коней галопом —

пусть гуляют в поле.

Ох, не дело быть холопом

рядом с вольной волей!

Вечереет, вечереет,

кони топчут ковыли.

Знаю: надо быть добрее,

да смогу, сумею ли?

Вечірніє, вечірніє,

день іде вчора.

В небі майорить, у небі майорить

дим далекого багаття.

Хто сміється, хто там стогне?

Це чий там дзвін струни?

На луках пасуться коні—

ким вони стриножені?

В небі зірки — краплі крові,

місяць - гострий, лютий.

От затиснути його в долоні,

перерізати пута.

Запустити коней галопом

нехай гуляють у поле.

Ох, не було бути холопом

поряд із вільною волею!

Вечірніє, небо нижче,

аромати трав хмільні.

І люблю, і ненавиджу,

що стриножили коней.

Ось воно, кохання яке, —

ах, як люблять, хоч кричи!

Обігріють, обласкають,

а за поясом бичі…

В небі зірки — краплі крові,

місяць - гострий, лютий.

От затиснути його в долоні,

перерізати пута.

Запустити коней галопом

нехай гуляють у поле.

Ох, не було бути холопом

поряд із вільною волею!

Вечірніє, вечірніє,

коні топчуть ковили.

Знаю: треба бути добрішим,

так зможу, зумію?