Девочка моя - Сергей Матвеенко

Девочка моя несмелая,

что же ты со мною сделала?

Я не вижу света белого,

я тону в твоих очах.

Словно дети древней повести,

будем мы себя легко вести.

Пусть горят остатки совести

мотыльками на свечах.

Нам на утро будет суд суров и строг.

Нас осудят люди, но простит нас Бог…

Девочка, моя красавица,

нам теперь какая разница?

Что за нами вслед потянется —

правда или злой навет?

Я — любовник, ты — любовница,

пусть нам эта ночь запомнится.

Поутру в окошко вломится

с глупою моралью свет.

Нам на утро будет суд суров и строг.

Нас осудят люди, но простит нас Бог…

Всем негаданно, нечаянно

полюбить дано отчаянно.

Отчего ж слова печальные

шепчут мне уста твои?

Мы с тобою одинокие,

спят вокруг дома высокие.

Люди в них живут жестокие,

позабыли о любви!

Нам на утро будет суд суров и строг.

Нас осудят люди.

Да простит их Бог…

Дівчинка моя несмілива,

що ж ти зі мною зробила?

Я не бачу світла білого,

я тону у твоїх очах.

Немов діти стародавньої повісті,

будемо ми себе легко вести.

Нехай горять залишки совісті

метеликами на свічках.

Нам на ранок буде суд суворий і суворий.

Нас засудять люди, але простить нас Бог…

Дівчинка, моя красуня,

нам тепер яка різниця?

Що за нами слідом потягнеться —

правда чи злий наклеп?

Я — коханець, ти — коханка,

нехай нам ця ніч запам'ятається.

Вранці в віконце вломиться

з дурною мораллю світло.

Нам на ранок буде суд суворий і суворий.

Нас засудять люди, але простить нас Бог…

Всім негадано, ненароком

полюбити дано відчайдушно.

Чому ж слова сумні

шепочуть мені уста твої?

Ми з тобою самотні,

сплять довкола будинку високі.

Люди в них живуть жорстокі,

забули про кохання!

Нам на ранок буде суд суворий і суворий.

Нас засудять люди.

Так простить їх Бог…