Кабак (Памяти Есенина) - Сергей Любавин

Я опять напьюсь отравы горькой

И проснусь в объятьях тишины.

За кабацкой деревянной стойкой

Незаметно пролетают дни.

Никогда не суждено мне боле

По утру бежать босым к реке…

Только часто снится это поле

Клевера, застывшее в руке.

Русь кабацкая ночами снится,

Вышки лагерей пасет конвой.

И девчонка — стройная березка

Из запретки машет мне листвой.

Из запретки машет мне листвой.

Ты прости, что променял свободу,

Променял с Афгана ордена,

И свою жизнь — крапленую колоду

На стакан крепленого вина.

Жизнь прошла, закрылись карусели,

Время золотую вяжет нить.

Я б сумел тебя, Сергей Есенин,

Не в стихах, так в петле заменить.

Не в стихах, так в петле.

Я знову нап'юся отрути гіркою

І прокинуся в обіймах тиші.

За кабацькою дерев'яною стійкою

Непомітно пролітають дні.

Ніколи не суджено мені більше

Вранці бігти босим до річки…

Тільки часто сниться це поле

Конюшина, застигле в руці.

Русь кабацька ночами сниться,

Вишки таборів пасе конвой.

І дівчинка — струнка берізка

Із заборони махає мені листям.

Із заборони махає мені листям.

Ти пробач, що проміняв свободу,

Проміняв з Афгану ордену,

І своє життя — краплену колоду

На склянку кріпленого вина.

Життя пройшло, закрилися каруселі,

Час золоту в'яже нитку.

Я б зумів тебе, Сергій Єсенін,

Не в віршах, так у петлі замінити.

Не в віршах, так у петлі.