Châtillon-sur-Seine - Saez

Je sais ça fait longtemps que je n’ai pas vu tes rives

La rumeur du ruisseau et puis le chant des grives

A Châtillon-Sur-Seine quand on partait Nelly

Comme deux oiseaux chassés qui retrouvent leur nid

Nous marchions tous les deux à pas de loup dans la neige

Tu m’apprenais les mots et le nom des oiseaux

La province était belle nous promenions souffrance

Me voilà revenu sur les terres de l’enfance

Me revient en mémoire aux sanglots de l’hiver

Toi la fille des bateaux, la fille de militaire

De cette époque morte où les gens savaient lire

Oui, toi la littéraire qui m’apprit à écrire

Toi qui m’accueillis, oui, bras ouverts à la table

Toi qui bordas mon lit à me conter des fables

Toi qui, je me souviens, connaissais la nature

Des fruits des terres, toi qui faisais des confitures

Moi j’aurais tant à te dire

Que t’as sauvé ma peau

Toi l’apôtre du cœur

Toi la fille de rimbaud

Moi j’aurais tant à te dire

Que t’as sauvé ma peau

Oui du cœur toi l’apôtre

De flaubert et d’hugo

Je sais ça fait longtemps que je n’ai vu tes rives

Toi qui jouais par cœur, comme un sanglot qui dérive

A Châtillon-Sur-Seine quand toi t’allais Bruno

Oui répéter tes peines, oui, le long du ruisseau

A faire chanter aux plaines le sanglot du basson

Toi qui apprenais le jazz aux fils de chatillon

Qui mettais du brooklyn au cœur du paysan

Toi qui n’avais de maître que le swing du temps

Toi qui a donné ta vie au profond des campagnes

A partager l’ami, ton savoir à ces âmes

Qui n’ont pour triste maître que cet avoir pourri

Pour rendre con le prolétaire, pour racketter son fric

Aux usines fermées, aux avarices reines

Aux bistrots désertés, aux horizons de plaines

Petite ville de campagne au ruisseau de la seine

Où vivaient deux amis, au ruisseau de ma vie

Moi j’aurai tant à vous dire

Et si chatillon pleure

Sur le corps de mes amis

Oui des printemps sans fleurs

Moi j’aurai tant à vous dire

Et que chatillon pleure

Sur ton corps mon ami

Oui le chant du malheur

Si le vent du basson ne sonne plus aux aurores

A Châtillon-Sur-Seine ainsi Bruno est mort

Si le cerf brame encore, si le merle est chantant

C’est pour sonner mon ami ta mémoire au printemps

Elle est partie Nelly pour un autre voyage

Il s’est barré Bruno pour un dernier solo

Et puis nous dans l’enfer, nous les oiseaux sans ailes

Sous les pierres des cimetières des siècles qui sommeillent

Si nos rêves sont morts, si le cynisme est roi

Si les grands gagnants sont l’ignorance et la foi

Sache bien qu’ici oui si toujours l’argent gagne

La richesse du cœur, oh non n’est pas l'épargne

La richesse c’est le chant sur les toits de ce monde

De ton basson maudit qu’on apporte à ta tombe

A Châtillon-Sur-Seine, c’est rêver du meilleur

C’est Nelly et Bruno qui font chanter mon cœur

Quand nous allions le long du ruisseau

Pour écouter le chant de ses sanglots

A Châtillon-Sur-Seine, pour y voir des bateaux

Ivre de solitude, tu m’apprenais rimbaud

Quand nous allions le long du ruisseau

Pour écouter Châtillon en sanglots

Qui me redit, oh oui, ces bateaux

Je repense à Nelly, je repense à Bruno

Quand nous allions le long du ruisseau

Pour écouter le chant de ses sanglots

A Châtillon-Sur-Seine, moi je vois des bateaux

Je repense à Nelly, je repense à Bruno…

Я знаю, що я давно не бачив твоїх берегів

Чутка про струмок, а потім пісня дроздів

У Шатійон-сюр-Сен, коли ми виходили з Неллі

Наче два загнані птахи, що знаходять своє гніздо

Ми обоє повзали по снігу

Ти навчив мене слів і назв птахів

Провінція була прекрасна, ми ходили, страждаючи

Ось я знову в краях дитинства

Нагадує мені ридання зими

Ти човна дівчина, військова дівчина

З тих мертвих часів, коли люди вміли читати

Так, ти літературознавець, який навчив мене писати

Ви, що зустріли мене, так, розпростерті обійми за столом

Ти, що засунув моє ліжко, розповідаючи мені байки

Ви, кого я пам'ятаю, знали природу

Плоди землі, ви, що робили варення

Мені було б так багато розповісти тобі

Що ти врятував мою шкіру

Ти апостол серця

Ти дочка Рембо

Мені було б так багато розповісти тобі

Що ти врятував мою шкіру

Так, від серця ти апостол

Флобер і Гюго

Я знаю, що я давно не бачив твоїх берегів

Ти, що грав напам'ять, як ридаючий ридання

У Шатійон-сюр-Сен, коли ви збиралися Бруно

Так повтори свої печалі, так, вздовж струмка

Щоб рівнини співали ридання фаготу

Ти, що навчав джазу синів Шатійона

Хто вклав Бруклін у серце селянина

Ти, який не мав господаря, крім гойдалки часу

Ви, що віддали своє життя глибоко в селі

Щоб поділитися друже, своїми знаннями з цими душами

У кого за сумного господаря тільки це гнило

Обдурити пролетаря, виманити його гроші

До закритих фабрик, до скупості королеви

До пустельних бістро, до горизонтів рівнин

Невелике сільське містечко на березі Сени

Де жили двоє друзів, на потоці мого життя

Мені буде так багато розповісти тобі

Що робити, якщо кошеня плаче

На тілах моїх друзів

Так, весна без квітів

Мені буде так багато розповісти тобі

І кошеня плаче

На твоєму тілі мій друже

Так, пісня горя

Якщо на світанку вже не лунає фагот

У Шатійон-сюр-Сен так Бруно помер

Якщо олень ще реве, якщо дрозд співає

Це для того, щоб навесні озвучити твою пам'ять мого друга

Вона залишила Неллі в іншу подорож

Він залишив Бруно для останнього соло

А потім ми в пеклі, ми безкрилі птахи

Під камінням цвинтарів століть, що дрімають

Якщо наші мрії мертві, якщо цинізм — король

Якщо великими переможцями є невігластво і віра

Добре знайте, що тут так, якщо завжди гроші виграють

Багатство серця, о ні, не ощадливість

З дахів цього світу співає багатство

Твоїх проклятих фаготів до могили принесли

У Шатійон-сюр-Сен мріють про найкраще

Це Неллі та Бруно змушують моє серце співати

Коли ми йшли вздовж струмка

Послухати пісню її ридання

У Шатійон-сюр-Сен, щоб побачити човни

П’яний самотністю ти навчив мене Рембо

Коли ми йшли вздовж струмка

Слухати Шатійона в риданнях

Хто мені знову скаже, о так, ці човни

Я згадую Неллі, згадую про Бруно

Коли ми йшли вздовж струмка

Послухати пісню її ридання

У Шатійон-сюр-Сен я бачу човни

Я згадую Неллі, я згадую Бруно...