22 dicembre - Riccardo Fogli

Una sera di dicembre nel centro di Milano

Quanti uomini in rosso e bambini davanti alle vetrine

Tra uno sguardo profondo e il respiro che diventa fumo lui si innamorò;

Lei se ne accorse dagli occhi e azzardò un sorriso

Scivolarono sempre più stretti nel mare delle strade piene

Col Natale che arriva di corsa è un gioco del destino

Incontrarsi qui

Non mi è successo mai

Di sentirmi così:

Lui le labbra alle sue labbra avvicinò

Si spensero le vie

E in un istante appena

La strada si vuotò

Amore, amore, amore devi pensare a te

Lui le disse cercando i suoi occhi, devi pensare a te

E nel lento passare di un tram le parlò di coraggio

Poi le prese le mani un po' fredde, le scaldò tra le sue

Camminare, parlare, dimenticare il tempo

Nei cappotti abbracciati volare nel sole di isole lontane;

Si voltò con lo sguardo smarrito

Disse: non lo so

Se sia giusto o no;

Porto insieme a me troppi anni non miei

Con un uomo che non ride o piange mai

Che ne sarà di lui

Lui senza di me

Che ne sarà di noi

Amore, amore, amore devi pensare a te

Lui le disse afferrandole un braccio, devi pensare a te

E nel caldo vociare di un bar lei parlò di contatto

Di qualcosa di forte che sento e che mi fa paura

Amore, amore, amore ferma questo attimo

Tienilo con te e non scordarlo

Ventidue dicembre nel centro di Milano

Che Milano è già tutta in casa, aspetta Natale e un po' di sole

Lei salì sopra un taxi

Io la vedo ancora

Mentre se ne va

Грудневий вечір у центрі Мілана

Скільки чоловіків у червоному і дітей перед вітринами

Між глибоким поглядом і подихом, що стає димом, він закохався;

Вона бачила це своїми очима і наважилася посміхнутися

Вони все сильніше ковзали в море повних вулиць

Оскільки Різдво настає швидко, це гра долі

Зустрічайте тут

Зі мною цього ніколи не траплялося

Щоб відчувати себе так:

Він підійшов ближче до її губ

Згасли вулиці

І лише за мить

Вулиця спорожніла

Любов, любов, любов, ти маєш думати про себе

Він сказав, шукаючи її очі, ти повинен думати про себе

І в повільному проїзді трамвая він говорив їй про мужність

Потім взяв її трохи холодні руки, зігрів у своїх

Гуляти, розмовляти, забувати час

В обійнятих кожухах летять на сонці далеких островів;

Він відвернувся з розгубленим поглядом

Він сказав: я не знаю

Правильно це чи ні;

Я ношу з собою занадто багато років, не мої

З людиною, яка ніколи не сміється і не плаче

Що з ним буде

Він без мене

Що буде з нами

Любов, любов, любов, ти маєш думати про себе

Він сказав, схопивши її за руку, ти повинна думати про себе

І в теплій балаканні бару вона говорила про контакт

Про щось сильне, що я відчуваю і що мене лякає

Любов, любов, любов зупини цю мить

Тримай це при собі і не забувай

Двадцять другого грудня в центрі Мілана

Щоб Мілан вже вдома, чекай Різдва і сонечка

Вона сіла в таксі

Я все ще бачу це

Як він іде