Ждём - Рем Дигга

Я открываю глаза и проверяю пульс, гоняет мускул.

Календарь роняет листы словно неряха мусор.

Нагара нет вкуса, я чую как-будто мне лет 5 а не 100,

Гляньте прошло, побило старый мой кузов.

Устали верить в Иисуса и стали верить в Иисуса.

К самому краю подошла вечерняя туса.

Медленно

Сдулся и повис шар.

Крепись, брат.

Держись там,

Где лишь два слова: «Свобода!»

и «Она».

Медленно тикает стрелка, копирует эхо.

Краса Неля — за Гелик так же программирует сердце.

А ветер поёт об одном — о былом, и нам пускает салют.

Кент смотрит в потолок и курит, и кидает.

Свалю я, нах*р.

Кружит крону и день толкает плечом.

Несётся голову он сломя.

Искрит, сгорает свечой.

Ты знаешь, в этом весь наш мир.

Судьба, сука, без лица.

То для сумм больших пресса, то на руки два кольца, — и думай.

Припев:

Стоит моя провинция.

Застыло время будто среди дня.

Грустит моя провинция, и захватила эта грусть меня.

Горит земля или бела она — молчит и забывает имена.

Горят и потухают имена;

А мы верим и ждём, —

Ждём, верим;

до конца.

Я подниму воротник, птицу я увижу в небе, улыбнусь,

Подожди меня!

Ты где была?

— Птичка, родная.

Видела, что ты летая?

Знаешь ли цену свободы;

Знаешь, как в жизни бывает?

Урока лёгкая рука рубит всё с плеча.

Пацанва молодуху губит с пьяну, с горяча.

Как сам, брат?

Где пропал, и кого с наших встречал?

Знаю, дела, дела, как у меня дела?

Ветер завывает, в соснах разжигает печаль,

Со смеху плакали, веселились и пылала коса.

Я точно знаю, о чём все эти деревья молчат,

Об этих днях, что горят, как угли и не ходят назад.

Призраки дней, сына.

Вижу часто призраки дней, сына.

Пустые в дыме тела их близко ко мне сильно.

Смотрят сквозь меня, куда-то в сторону заката,

Я им жму лапу на прощание, и так же тут жду брата.

Припев:

Стоит моя провинция.

Застыло время будто среди дня.

Грустит моя провинция, и захватила эта грусть меня.

Горит земля или бела она — молчит и забывает имена.

Горят и потухают имена;

Горят и потухают.

Есть один секрет.

Ты его запомни и никому не говори.

«Не верь.

Не бойся и не проси.»

Складываешь два пальца, и перед началом каждого дела

Сходу вспоминаешь эти три правила:

«Не верь.

Не бойся и не проси.»

Я розплющую очі і перевіряю пульс, ганяє м'яз.

Календар упускає листи наче нечупара сміття.

Нагару немає смаку, я чу наче мені років 5 а не 100,

Гляньте минуло, побило старий мій кузов.

Втомилися вірити в Ісуса і стали вірити в Ісуса.

До самого краю підійшла вечірня туса.

Повільно

Здувся і повісив кулю.

Кріпи, брате.

Тримайся там,

Де лише два слова: "Свобода!"

і вона".

Повільно цокає стрілка, копіює відлуння.

Краса Неля — за Гелік так і програмує серце.

А вітер співає про одному — про колишнє, і нам пускає салют.

Кент дивиться в стелю і курить, і кидає.

Звалю я, нах*р.

Кружить крону і день штовхає плечем.

Мчить голову він слам.

Іскрів, згорає свічкою.

Ти знаєш, у цьому весь наш світ.

Доля, сука, без особи.

То для сум великих преса, то на руки два кільця, — і думай.

Приспів:

Стоїть моя провінція.

Застиг час ніби серед дня.

Сумує моя провінція, і захопила цей сум мене.

Горить земля або біла вона—мовчить і забуває імена.

Горять і погасають імена;

А ми віримо і ждемо, —

Чекаємо, віримо;

до кінця.

Я підніму комір, птаха я побачу в небі, посміхнуся,

Зачекай мене!

Ти де була?

— Пташка, рідна.

Бачила, що ти літаючи?

Чи знаєш ціну свободи;

Знаєш, як у житті буває?

Уроку легка рука рубає все з плеча.

Пацанва молодуху губить з п'яну, з гаряча.

Як сам, брате?

Де зник, і кого з наших зустрічав?

Знаю, справи, справи, як у мене справи?

Вітер завиває, в соснах розпалює смуток,

Зі сміху плакали, веселилися і палала коса.

Я точно знаю, про що всі ці дерева мовчать,

Про ці дні, що горять, як вугілля і не ходять назад.

Примари днів, сина.

Бачу часто примари днів, сина.

Порожні в димі тіла їх близько до мене сильно.

Дивляться крізь мене, кудись у бік заходу сонця,

Я м жму лапу на прощання, і так ж тут чекаю брата.

Приспів:

Стоїть моя провінція.

Застиг час ніби серед дня.

Сумує моя провінція, і захопила цей сум мене.

Горить земля або біла вона—мовчить і забуває імена.

Горять і погасають імена;

Горять і погасають.

Є один секрет.

Ти його запам'ятай і нікому не говори.

"Не вір.

Не бійся і не проси.»

Складаєш два пальці, і перед початком кожної справи

Відразу згадуєш ці три правила:

"Не вір.

Не бійся і не проси.»