В автобусе - Рем Дигга

Честное слово — это правда!

Я — киборг!

Честное слово — это правда!

В автобусе уставился в окно.

Впереди тихо и медленно старый дед лупит самогон.

Шутит не о том, шум лишь — это фон, мысли далеко,

Весь вот на те он, мой район, висну на окно.

Было время, я тут бегал чисто босиком,

Прячусь за стекло, мрачный город или мрачно все, а?

Висну на окно, а в салоне пусто и темно.

Вечер зажигает лампы, грустное кино.

Висну на окно, а впереди след от порта,

У деда под копной, чекай сеть киборгов.

Век первых моторол и последних слонов,

Снится мне сон, где мирный лесок и вижу лицо твое, белое.

На платье бусинами пали цветы, краски весны,

Сухим расчетом на теле каждый изгиб твой.

И брови не хмурятся, в скулах не прячутся страсти следы,

Разные мы.

Знаешь, прости, но я лишь машина.

Вези машина.

Вези к машине.

Я скоро брошу все.

Я скоро брошу все.

Вези машина.

Вези к машине.

Я скоро брошу все.

Я скоро брошу все.

В автобусе уставился в окно.

Год сто про не мой, он смел все рукой, маюсь дикарем.

Косят урожай, не даст ждать осени пожар.

Снова осень тут, встречай сударь и зови печаль.

Если это хандра, то пусть свалит навечно.

Живой один в толпе — хмурый, маленький человечек.

Жалко весь мне мир, когда скулят собаки по ночи,

Надо все бросать, ты забудь бараки и начни.

Еду в глубь, выбрать выйти мне какой тут пункт —

Где путь не плут, ведь я знаю — в подворотнях ждут.

Предлагают пить и дуть;

е*ать женоподных ш*юх.

Выхожу я и иду туда, я — огородный шут.

Полгода кануло, как ты все решила, и я не видел храм.

Я твой, но знаю — там сталью воняет.

Ною лохом на остановке.

Где ты, рыба моя?

Будь же со мной, и пусть тебе сердце хотя бы впаяют.

Слово честі — це правда!

Я — кіборг!

Слово честі — це правда!

В автобусі втупився у вікно.

Попереду тихо і повільно старий дід б'є самогон.

Жартує не о том, шум лише — це фон, думки далеко,

Весь ось на ті він, мій район, висну на вікно.

Був час, я тут бігав чисто босоніж,

Ховаюся за скло, похмуре місто чи похмуро все, га?

Висну на вікно, а в салоні порожньо і темно.

Вечір запалює лампи, сумне кіно.

Висну на вікно, а попереду слід від порту,

У діда під копицею, чекай мережу кіборгів.

Століття перших моторол і останніх слонів,

Сниться мені сон, де мирний лісок і бачу обличчя твоє, біле.

На сукні бусинами впали квіти, фарби весни,

Сухим розрахунком на тілі кожен вигин твій.

І брови не хмуряться, у вилицях не ховаються пристрасті сліди,

Різні ми.

Знаєш, пробач, але я тільки машина.

Везі машина.

Везі до машини.

Я незабаром кину все.

Я незабаром кину все.

Везі машина.

Везі до машини.

Я незабаром кину все.

Я незабаром кину все.

В автобусі втупився у вікно.

Рік сто про нього, він змів все рукою, є дикуном.

Косять урожай, не дасть чекати осені пожежу.

Знову осінь тут, зустрічай государ і клич печаль.

Якщо це нудьга, то нехай звалить надовго.

Живий один у натовпі — похмурий, маленький чоловічок.

Жаль увесь мені світ, коли скилять собаки поночі,

Треба все кидати, ти забудь бараки і почни.

Їду вглиб, обрати вийти мені який тут пункт—

Де шлях не шахраюють, адже я знаю — в підворіттях чекають.

Пропонують пити та дути;

е*ать женоподних ш*юх.

Виходжу я і йду туди, я – городній блазень.

Півроку канули, як ти все вирішила, і я не бачив храм.

Я твій, але знаю там сталлю смердить.

Ною лохом на зупинці.

Де ти, моя риба?

Будь зі мною, і нехай тобі серце хоча б впаяють.