Так Надо - Рем Дигга

За окном дождь, за окном тает лед, слезы льет он.

Заболит голова как всегда — за морями тот сладкий нектар.

За окном дождь, за окном тает лед, слезы льет он.

Заболит голова как всегда — за морями тот сладкий нектар.

Запутаный, как крот, между низов и высот завис

И куда то несет меня бриз, заколдованый позывом мисс.

Капли по стеклу бьют, ныне по тихой, гнезда страсти тут вьют —

Выпитыми бокалами, да, видами залитого обидой дна,

Дна где я, но не она.

На другом берегу, из золота рыбу я не жду подобно рыбаку

И плюнуть так таки на мечту не могу,

Молю ваше величество время не губите так вот слугу.

Я просто буду закатом, и рассветом для глаз

Зачем не знаю, но надо, это так надо, без поцелуев и фраз.

Буду закинутый в плеер, как шоколад для вина, мечты храня и лелея всегда за

кадром кина.

Ну, прям сопли, ветер унеси эти мысли,

Холод усыпи меня быстро, дождь — ты искры потуши.

Забыть смог ли?

Ведь совсем и нервы раскисли

В самое ж сердце прям выстрел, что лелеет помыслы души.

Кем стал?- надо эж трусом и так боюсь неполучить те штрихи,

Что бросает на листы она с легкой с руки

И приходя ко мне ложаться те, что на душу грузом.

На другом берегу, из золота рыбу я не жду подобно рыбаку

И плюнуть так таки на мечту не могу

молю ваше величество время не губите так вот слугу.

Кем стал?- надо эж трусом и так боюсь неполучить те штрихи,

Что бросает на листы она с легкой с руки

И приходя ко мне ложаться те, что на душу грузом.

На другом берегу, из золота рыбу я не жду подобно рыбаку

И плюнуть так таки на мечту не могу

молю ваше величество время не губите так вот слугу.

Тоска, не встретить мне видно в пустыне цветок средь песка.

Тоска, и снова оплачут дожди эту сказку пускай.

За вікном дощ, за вікном тане лід, сльози ллє він.

Заболить голова як завжди — за морями той солодкий нектар.

За вікном дощ, за вікном тане лід, сльози ллє він.

Заболить голова як завжди — за морями той солодкий нектар.

Заплутаний, як кріт, між низів і висот завис

І кудись несе мене бриз, зачарований позиком міс.

Краплі по скло б'ють, нині по тихою, гнізда пристрасті тут в'ють.

Випитими келихами, так, видами залитого образою дна,

Дна де я, але не вона.

На іншому березі, з золота рибу я не чекаю подібно рибалці

І плюнути так таки на мрію не можу,

Молю вашу величність час не губіть так ось слугу.

Я просто буду заходом сонця, і світанком для очей

Навіщо не знаю, але треба, це так треба, без поцілунків і фраз.

Буду закинутий у плеєр, як шоколад для вина, мрії зберігаючи і пещачи завжди за

кадром кіно.

Ну, прям соплі, вітер віднеси ці думки,

Холод приспай мене швидко, дощ—ти іскри загаси.

Забути чи зміг?

Адже зовсім і нерви розкисли

В саме ж серце прямий постріл, що плекає помисли душі.

Ким став?- треба еж трусом і так боюся неодержати ті штрихи,

Що кидає на листи вона з легкої з руки

І приходячи до мене лягати ті, що на душу вантажем.

На іншому березі, з золота рибу я не чекаю подібно рибалці

І плюнути так таки на мрію не можу

благаю вашу величність час не губіть так ось слугу.

Ким став?- треба еж трусом і так боюся неодержати ті штрихи,

Що кидає на листи вона з легкої з руки

І приходячи до мене лягати ті, що на душу вантажем.

На іншому березі, з золота рибу я не чекаю подібно рибалці

І плюнути так таки на мрію не можу

благаю вашу величність час не губіть так ось слугу.

Туга, не зустріти мені видно в пустелі квітка серед піску.

Туга, і знову оплачуть дощі цю казку нехай.