Дельфины - Рем Дигга

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

О чем мечтаешь ты, мой друг;

От чего грустишь, скажи, что есть твоя жизнь?

Куда глядят твои глаза?

Твои огромные глаза…

Дождь ли это, снег, а может, все-таки слеза?

Заворожила тишина — похоронила всё и вся,

И запас мой слов иссяк, ты лишь бы знал.

И я, камнем стану, слышишь?

В море твоём,

Я камнем стану.

Не сыпь мне соль на рану!

О чём молчишь ты, малыш, в даль смотря?

Отчего глаза горят, как заря?

В них есть мечта, а в ней — нет меня;

Я знаю, это так — и вроде бы принял.

Тягучая тоска, красивая мечта, любимая одна,

Молил: «Не улетай», но мне остался пепел от костра.

Ветер.

Магистраль… — одному эти все места.

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Вот, и пришла в мои края опять осень.

Все те же у меня друзья — коньяк с тростью.

Вдоль берега по ночам впотьмах ходьба до сна,

Этот причал мою печаль носит.

Что осталось, кроме памяти у старика?

-

Глазеть из конуры в рамоте пусто никак.

Одна любовь — чужие берега…

Наш храм был из песка.

Семья-дела… Прости, финал.

Но, я видел сказку — жил страстью,

И сняли каски на трассе.

Я говорил тебе: «Здравствуй!»

Отель, постель, вино — классно.

В камине, в доме, резво крутится огонь,

Скоро сюда придут снега и спустятся с холмов.

Я загадал — пусть сбудется с тобой, хоть через десять лет.

Я загадал что б да, а ты — наверно нет.

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Говорят…

Говорят: «Дельфины говорят».

Говорят: «Правду говорят».

Говорят… Говорят… Говорят…

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Про що мрієш ти, мій друже;

Чого сумуєш, скажи, що є твоє життя?

Куди дивляться твої очі?

Твої величезні очі.

Дощ, чи це сніг, а може, все-таки сльоза?

Заворожила тиша — поховала все і вся,

І запас мій слів вичерпався, ти лиш би знав.

І я, каменем стану, чуєш?

У твоєму морі,

Я каменем стану.

Не сип мені сіль на рану!

Про що мовчиш ти, малюку, в далечінь дивлячись?

Чому очі горять, як зоря?

В них є мрія, а в ній немає мене;

Я знаю, це так і начебто прийняв.

Тягуча туга, гарна мрія, кохана одна,

Молив: «Не відлітай», але мені залишився попіл від багаття.

Вітер.

Магістраль… — одному ці всі місця.

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Ось і прийшла в мої краї знову осінь.

Усі ті ж у мені друзі — коньяк з тростиною.

Вздовж берега по ночах у пітьмах ходьба до сну,

Цей причал мій смуток носить.

Що залишилося, крім пам'яті у старого?

-

Очікатися з конури в рамоті порожньо ніяк.

Одне кохання — чужі береги…

Наш храм був із піску.

Сім'я-справи… Вибач, фінал.

Але, я бачив казку — жив пристрастю,

І зняли каски на трасі.

Я говорив тобі: «Привіт!»

Готель, ліжко, вино - класно.

В каміні, в будинку, жваво крутиться вогонь,

Скоро сюди прийдуть сніги і спустяться з пагорбів.

Я загадав — нехай збудеться з тобою, хоч через десять років.

Я загадав що б так, а ти — напевно ні.

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Кажуть…

Кажуть: "Дельфіни кажуть".

Кажуть: "Правду кажуть".

Кажуть... Кажуть... Кажуть...