Безразличие - Рем Дигга

Я так-то совсем уже большой мальчик

По факту: не один сюжет прошёл, значит

И я далее также живу, как все

Палю, как один вышел, второй друг как сел

У всех дела давно, за это нет речи,

Но я не поверю, что пацанов подогреть нечем,

А ведь и сам, бывало, забывал по дури о них

Стрёмно, стыдно, в натуре я тип

Видимо прощаюсь, как и все, по-тихому с чувствами

И сношаясь, теряет цвет мой грустный мир

И на исходе дня ничего не скажут

Глаза человека планеты Земля — давно уж пусто в них

Этакий остров типичности

Оставил лишь один остов от личности

И бездонные зраки бездомной собаки просили,

А я просто забил.

Прости

Я проглотить могу всё, наверно

Покурить чего-нибудь, чтобы мигом вышел с тела смок со скверной

И ночью мечтать потом, как вступился за даму

И амбалу тупому синему зло всёк я первый

Мечтать, как помог там и помог там

И молиться в тайне, чтобы всё простил Бог нам

Говорить ему, что не видим, от пьянки косея, беду

И тупо стыдиться этих мыслей у друзей на виду

Да… я так могу

Я сам себе на уме, себе я враг и лгун

И кидали раньше мы в кольцо, ну, а теперь людей,

Но мне велит бес забить на всё и продолжать играть в игру!

Там чё-то бьётся в груди,

А я верю в любовь, а бес смеётся пади

Он придумал вино, всё ярко ново подшофе

И мне на веру венок, отныне сёстры — love и лавэ

И эта песня потребителя под всеми углами

Немого зрителя, чьё сердце твёрже, чем камень

Топлю в воде котят морды

Безразличие — дитя чёрта

Любя прожить все мы должны

Себя губить зачем, скажи?

Любя прожить все мы должны

Себя губить зачем, скажи?

Толстовка запущена, в катышках

Неловко за три пропущенных от матушки

Неловко, но ведь без этого щас никуда

В пору писать: отдам остатки человека в дар

Быть немыми нам нынче надо,

Но мы не мы ведь, а личи ада

Я и сам таков — сектант стаи

Почти для всех звонков всегда занят

Я спокоен, ведь пока суд не светит

Глух для плача, занят слух не этим

Пока свою беду не встретил

Мне по боку, что хоронят новорожденных в лесу в пакете

Я не мать Тереза

Африканским детям помогать не лезу

И пусть плачет сбитая в Китае Юиюи

В конце концов, я не Икона Святая, ну и ну их тогда…

Хочу в тумане от мака дозы

Трахать разведённых по-пьяне молокососок,

А вас слушать грустно, не тронут, знаю, душу чувства

Хочу лишь кушать вкусно

Называй мя грубый, злой — мне-то чё?

Я век

Домотаю тупо свой, пусть я недочеловек

Это я миру ответ дал на всё, что он мне предложил

Дайте же мне пожить

Со стороны виднее — и мы все в стороне

От нас никто не обеднеет ведь?

Спору нет

Темнота мне дом, и в ушах не стон

Лучше я махну рукой, чем пошевелю перстом

И эта песня потребителя под всеми углами

Немого зрителя, чьё сердце твёрже, чем камень

Топлю в воде котят морды

Безразличие…

Я вже зовсім великий хлопчик

По факту: не один сюжет пройшов, значить

І я далі також живу, як усі

Палю, як один вийшов, другий друг як сів

У всіх справи давно, за це немає мови,

Але я не повірю, що пацанів підігріти нічим,

А адже і сам, бувало, забував по дурі про них

Стрімко, соромно, в натурі я тип

Мабуть прощаюся, як і все, по-тихому з почуттями

І зносячись, втрачає колір мій сумний світ

І на виході дня нічого не скажуть

Очі людини планети Земля— давно вже порожньо в них

Такий собі острів типовості

Залишив лише один остов від особи

І бездонні зраки бездомного собаки просили,

А я просто забив.

Пробач

Я проковтнути можу все, напевно

Покурити чогось, щоб миттю вийшов з тіла смок з поганою

І вночі мріяти потім, як заступився за даму

І амбалу тупому синьому зло все я перший

Мріяти, як допоміг там і допоміг там

І молитися в таємниці, щоб все пробачив Бог нам

Говорити йому, що не бачимо, від п'янки косея, біду

І тупо соромитися цих думок у друзів на виду

Так… я так можу

Я сам собі на розумі, собі ворог і брехун

І кидали раніше ми в кільце, ну, а тепер людей,

Але мені велить біс забити на все і продовжувати грати в гру!

Там щось б'ється в грудях,

А я вірю в любов, а біс сміється пади

Він вигадав вино, все яскраво нове підшофе

І мені на віру вінок, відтепер сестри — love і лаве

І ця пісня споживача під усіма кутами

Нема глядача, чиє серце твердіше, ніж камінь

Топлю у воді кошенят морди

байдужість — дитя чорта

Люблячи прожити всі ми маємо

Себе губити навіщо, скажи?

Люблячи прожити всі ми маємо

Себе губити навіщо, скажи?

Толстовка запущена, в катушки

Незручно за три пропущені від матінки

Незручно, але без цього зараз нікуди

Пори писати: віддам залишки людини вдар

Бути німими нам нині треба,

Але ми не ми адже, а личі пекла

Я і сам такий — сектант зграї

Майже для всіх дзвінків завжди зайнятий

Я спокійний, адже поки що суд не світить

Глух для плачу, зайнятий слух не цим

Поки що свою біду не зустрів

Мені збоку, що ховають новонароджених у лісі в пакеті

Я не мати Тереза

Африканським дітям допомагати не лезу

І нехай плаче збита в Китаї Юіюї

В кінці кінців, я не Ікона Свята, ну і їх їх тоді ...

Хочу в тумані від маку дози

Трахати розведених по-п'яному молокососок,

А вас слухати сумно, не торкнуться, знаю, душу почуття

Хочу лише їсти смачно

Називай мене грубий, злий — мені че?

Я вік

Домотаю тупо свій, нехай я нелюдина

Це я світу відповідь дав на все, що він мені запропонував

Дайте мені пожити

З сторони видніше — і ми все в боці

Від нас ніхто не збідніє?

Безперечно

Темрява мені будинок, і у вухах не стогін

Краще я махну рукою, ніж поворушу пальцем

І ця пісня споживача під усіма кутами

Нема глядача, чиє серце твердіше, ніж камінь

Топлю у воді кошенят морди

Байдужість…