Puertas - Rayden

La primera fue en la cara y puse la otra mejilla

Cuando la inocencia calla el mundo chilla

La compasión no miró ni por la mirilla

Cuando vi a mi abuela postrada con la piel amarilla

A la segunda llamé pero nadie respondió

Di que el silencio se hizo tras ella

Ahí mi tío se encontró a su mujer siendo infiel

¡Ay mi tío!

Se perdió jugando a la botella

La tercera lo mismo al poco tiempo

Cerrada por dentro

Con mis abuelos llorando a pleno pulmón

Tanto que él perdió el aliento y ella el suyo le dio

Y en la cuarta metí el ojo por la cerradura

Pero el tiempo pone al corazón cerrojos

Y mi padrino salió como la amargura

Donde no entra la fortuna pero caben mil sollozos

Puertas, puertas

Que se abren y se cierran

De par en par, a cal y canto

Entornadas, entreabiertas

Puertas, puertas

Que se abren y se cierran

Bajo tierra, bajo llave

Diré quién entra, diré quién sale

Llegué a la quinta y la cerré

Con precinto al que no fue trigo limpio superando el trago

Cogí distancia lejos de caretas

La misma que la letra que separa amigo del amago

En la siguiente encerré a las serpientes y a las sirenas

A las mujeres puente y pasajeras

Para ser sinceramente franco espero que den un paso al frente

O pasen de largo para ser quien eran

En la séptima me pillé los dedos

Poniendo la mano en el fuego

Por quién ardió en la nieve, en ese cebo

Mundo placebo

Sueños de blanco que se tornaron en su señuelo

Y por la octava ya nadie sale

El amor todo lo puede, pero en él todo no vale

Nunca descifré esa clave

No se puede pretender abrir todas las puertas con la misma llave

Puertas, puertas

Que se abren y se cierran

De par en par, a cal y canto

Entornadas, entreabiertas

Puertas, puertas

Que se abren y se cierran

Bajo tierra, bajo llave

Diré quién entra, diré quién sale

La novena tiré abajo

La de «búscate un trabajo»

Un empleo, algo fijo y no quise ser el gajo

De la media naranja que para encajar pasó por diente de ajo

La décima la pinté en la pared cuando no existía;

solo

Fui la oveja que contaba sueños para no dormirse

En los laureles así que cerdo, menos lobos

La penúltima era de quita y pon

Como el prejuicio del entrevistador

Que no paraba de preguntar

Que si podía vivir del rap y le callé diciendo que vivía «por»

Y de la última hice otro juego de llaves

Con una frase en el llavero:

«Diego, no las pierdas ni las uses para cerrar libertades

Firmado: Tu padre, Posdata: Te quiero»

Puertas, puertas, que se abren y se cierran

A la tristeza puerta

A la soledad puerta

A las falsas amistades puerta

A la nostalgia y la lumbalgia

De aguantar la pesada carga del pasado puerta

Al recelo puerta

A la envidia puerca puerta

A casi todos puerta, a casi todos puerta

Tengo la llave maestra

Puertas, puertas

Que se abren y se cierran

De par en par, a cal y canto

Entornadas, entreabiertas

Puertas, puertas

Que se abren y se cierran

Bajo tierra, bajo llave

Diré quién entra, diré quién sale

Перший був на обличчі, а я підвернув іншу щоку

Коли мовчить невинність, світ кричить

Співчуття навіть не глянуло крізь вічко

Коли я побачив, що моя бабуся ниць з жовтою шкірою

Другий раз я подзвонив, але ніхто не відповів

Скажімо, тиша запала позаду

Там мій дядько виявив, що його дружина невірна

О мій дядько!

Він заблукав, граючи в пляшку

Третій те саме через короткий час

закритий всередині

З моїми дідусем і бабусею, що плакали на всю грудь

Настільки, що він задихнув, і вона віддала йому своє

А в четвертому я просунув око крізь замкову щілину

Але час ставить замки на серце

А кум вийшов, як гіркота

Куди не входить фортуна, а вміщається тисяча ридань

ворота, ворота

що відкриваються і закриваються

Від широкого до широкого, до липи й пісні

відчинений, відчинений

ворота, ворота

що відкриваються і закриваються

під землею, під замком

Я скажу, хто зайшов, я скажу, хто вийшов

Я дійшов до п’ятого і закрив його

З печаткою, яка не була чиста пшениця, що перевершує напій

Я віддалявся від масок

Те саме, що лист, що відділяє друга від фінту

У наступному я замкнув змій і русалок

До мосту жінки і пасажири

Чесно кажучи, я сподіваюся, що вони підуть вперед

Або пройдіть повз, щоб бути тим, ким вони були

У сьомому зачепився за пальці

Покласти руку у вогонь

Бо хто згорів у снігу, в тій приманці

світ плацебо

Мрії про білі, які стали його принадою

А до восьмої вже ніхто не йде

Любов може все, але все не варто

Я ніколи не зламав цей ключ

Не можна вдавати, що відкриваєш усі двері одним ключем

ворота, ворота

що відкриваються і закриваються

Від широкого до широкого, до липи й пісні

відчинений, відчинений

ворота, ворота

що відкриваються і закриваються

під землею, під замком

Я скажу, хто зайшов, я скажу, хто вийшов

Дев'яту я скинув

«Знайди роботу»

Робота, щось виправлено, і я не хотів бути сегментом

З кращої половини, що помістилася через зубчик часнику

Десяту я намалював на стіні, коли її не було;

тільки

Я був тією вівцею, яка наказала снам не заснути

У лаврах так свині, менше вовків

Передостання ера зняти і поставити

Як упередженість інтерв'юера

Щоб я не переставав питати

Що якби він міг жити від репу, і я заткнув йому рот, сказавши, що він жив «для»

А з останнього зробив ще один набір ключів

З фразою на брелоку:

«Дієго, не втрачай їх і не використовуй їх, щоб закрити свободи

Підписано: Твій батько, Приписка: Я тебе люблю»

Двері, двері, які відкриваються і закриваються

до дверей смуток

до дверей самотності

До дверей фальшивої дружби

До ностальгії і болю в спині

Нести важкий тягар минулих дверей

Біля воріт підозра

До заздрісників сіють двері

Майже до всіх дверей, майже до всіх дверей

У мене є головний ключ

ворота, ворота

що відкриваються і закриваються

Від широкого до широкого, до липи й пісні

відчинений, відчинений

ворота, ворота

що відкриваються і закриваються

під землею, під замком

Я скажу, хто зайшов, я скажу, хто вийшов