Кукла с человеческим лицом - Пикник

Мир как будто надвое расколот,

За витрины голубым стеклом,

Тихо плачет манекен бесполый,

Кукла с человеческим лицом.

Просит одинокими ночами

Просит он у неба одного:

Чтоб огонь от искры изначальной

Разгорелся в сердце у него.

Чтобы было сладко,

Чтобы было больно,

Чтобы каяться потом.

Вот и плачет манекен бесполый,

Кукла с человеческим лицом.

Станет он Перекати-поле,

Станет ждать, чтоб жар надежды стих.

Чтоб одну стеклянную неволю

Разменять на тысячу других.

А пока он тишиною скован

За витрины голубым стеклом,

Тихо плачет манекен бесполый,

Кукла с человеческим лицом.

Світ ніби надвоє розколотий,

За вітрини блакитним склом,

Тихо плаче манекен безстатевий,

Лялька з обличчям людини.

Просить самотніми ночами

Просить він у неба одного:

Щоб вогонь від початкової іскри

Розгорівся в серці в нього.

Щоб було солодко,

Щоб було боляче,

Щоб каятися потім.

Ось і плаче манекен безстатевий,

Лялька з обличчям людини.

Стане він Перекати-поле,

Стане чекати, щоб жар надії стих.

Щоб одну скляну неволю

Розміняти на тисячу інших.

А поки що він тишею скований

За вітрини блакитним склом,

Тихо плаче манекен безстатевий,

Лялька з обличчям людини.