Из коры себе подругу выстругал... - Пикник

Слева, справа смотри,

Не поймёшь, что внутри.

Вот-таки чудеса:

Сам не свой, свой не сам.

А Земля да трещит,

А на сердце легко,

Потому – медный шит,

Потому – медный лоб.

Приглядишься ли

Близко ль, издали,

Всё как будто не так:

И лицо и душа.

Видно, впрямь у него,

Тут вы были правы,

Или мыслей нет,

Или нет головы.

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Из коры себе подругу выстругал.

Лесами тёмными, реками быстрыми,

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Он не понят, да,

Искрой тронут, да.

Вот такая судьба,

Вытирай пот со лба.

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Из коры себе подругу выстругал.

Лесами тёмными, реками быстрыми,

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Видно, впрямь у него,

Тут вы были правы,

Или мыслей нет,

Или нет головы.

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Из коры себе подругу выстругал.

Лесами тёмными, реками быстрыми,

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Думу думай, кричи,

Во все двери стучи,

Во все двери стучи,

Рукава засучи.

А проснуться бы ,

Только это не сон.

Мы столбом стоим,

А он, а он, а он...

А он шёл себе по свету...

А он шёл себе по свету...

А он шёл себе по свету...

Всем прохожим твердил,

Что по небу ходил.

Что по небу ходил

Да ангелов видел.

Видно, впрямь у него,

Тут вы были правы,

Или мыслей нет,

Или нет головы...

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Из коры себе подругу выстругал.

Лесами тёмными, реками быстрыми,

А он шёл себе по свету, насвистывал.

Зліва, праворуч дивись,

Не зрозумієш, що всередині.

Ось-таки дива:

Сам не свій, свій не сам.

А Земля та тріщить,

А на серці легко,

Тому – мідний шит,

Тому – мідний лоб.

Чи придивишся

Близько ль, здалеку,

Все ніби не так:

І обличчя та душа.

Мабуть, справді в нього,

Тут ви мали рацію,

Або думок немає,

Або немає голови.

А він йшов собі світом, насвистував.

Із кори собі подругу вистругав.

Лісами темними, річками швидкими,

А він йшов собі світом, насвистував.

Він не зрозумілий, так,

Іскр зворушений, так.

Ось така доля,

Витирай піт з чола.

А він йшов собі світом, насвистував.

Із кори собі подругу вистругав.

Лісами темними, річками швидкими,

А він йшов собі світом, насвистував.

Мабуть, справді в нього,

Тут ви мали рацію,

Або думок немає,

Або немає голови.

А він йшов собі світом, насвистував.

Із кори собі подругу вистругав.

Лісами темними, річками швидкими,

А він йшов собі світом, насвистував.

Думу думай, кричи,

У всі двері стукай,

У всі двері стукай,

Рукави засуки.

А прокинутися б

Тільки це не сон.

Ми стовпом стоїмо,

А він, а він, а він...

А він йшов собі світом...

А він йшов собі світом...

А він йшов собі світом...

Всім перехожим твердив,

Що ходив по небу.

Що по небу ходив

Та ангелів бачив.

Мабуть, справді в нього,

Тут ви мали рацію,

Або думок немає,

Або немає голови...

А він йшов собі світом, насвистував.

Із кори собі подругу вистругав.

Лісами темними, річками швидкими,

А він йшов собі світом, насвистував.