Naposletku... - Đorđe Balašević

Naposletku

Ti si dobro znala

Ko sam ja

Otkud sad` te suze

Moja mila?

Rekla si da se za točak

Bršljan ne hvata

Zalud izgužvana svila

To je tako…

Ne pravi od tuge nauku

Mani svetlo na sledećem bregu

Okopniće moj otisak

Na tvom jastuku

(još kako)

Kao jezuška u snegu

Razbiću gitaru

Crn je mrak ispunjava

Odavno se svoje pesme bojim

Pomera u meni neke gene Dunava

Pa ja tečem i kad` stojim

Ali opet

Da l' bi ikad bila

Moja Ti

Da sam vojnik u armiji ljudi?

Rekla si da baš ne umem

Novce brojati

I da je ništa sve što nudim

Naposletku

Ti si navek znala

Da sam svirac

Brošić što se teško pribada

Da me može oduvati

Najblaži Nemirac

Da ću u po` reči stati

Da se neću osvrtati

Nikada

Ređaš po vitrini

Fini porculanski svet

Al' ja sam figurica

Bez žiga

Pazi…

To je Bajka što ti pada na pamet

Fali ti baš ovaj cigan

Ne, dušo

Tek u jesen otkriju se

Boje krošanja

Sve su slične u leto zeleno

Naposletku

Ti si dobro

Znala ko sam ja

Čemu suze, lepa ženo?

Draga moja

Ti si navek znala

Da sam pajac

Moj je šešir šatra pomična

Usne, `tice-rugalice

A u oku tajac

Da sam kaput sa dva lica

Da sam Gospo’n propalica

Obična

Naposletku

Ti si navek znala

Da sam svirac

Da je Nebo moja livada

Da me može oduvati

Najblaži Nemirac

Da ću u po` reči stati

Da se neću osvrtati

Nikada

Da ću u po` reči stati

Da se neću osvrtati…

Нарешті

Ти добре знав

Хто я

Звідки в тебе ці сльози?

Дорогий?

Ти сказав сісти за кермо

Плющ не ловить

Даремно м’ятий шовк

Це так…

Не робіть науку із смутку

На наступному пагорбі горить світло

Він викопає мій відбиток пальця

На твою подушку

(як інакше)

Як Ісус у снігу

Я зламаю гітару

Чорний заповнює темряву

Я давно боявся своїх пісень

Воно рухає в мені якісь гени Дунаю

Ну, я бігаю, навіть коли стою

Але знову ж таки

Чи була б вона коли-небудь

Мій ти

Що я солдат в армії чоловіків?

Ви сказали, що я не можу

Порахуйте гроші

І це все, що я пропоную

Нарешті

Ти завжди знав

Що я музикант

Брошка, яку важко приколоти

Щоб він міг мене здути

Найм'якший Немірак

Що я зупинюся одним словом

Що я не озираюся

Ніколи

Перебираєш вітрину

Світ тонкого фарфору

Але я фігурка

Без штампу

Стережись…

Це казка, яка спадає на думку

Ти сумуєш за цим циганком

Ні, люба

Лише восени вони з’являються

Кольори корони

Усі вони схожі на літню зелень

Нарешті

Все гаразд

Вона знала, хто я такий

Чому сльози, красуня?

Дорогий

Ти завжди знав

Що я клоун

Мій наметовий капелюх рухомий

Губи, насмішки

І тиша в очах

Що я дволике пальто

Що я невдаха

Звичайний

Нарешті

Ти завжди знав

Що я музикант

Те небо — мій луг

Щоб він міг мене здути

Найм'якший Немірак

Що я зупинюся одним словом

Що я не озираюся

Ніколи

Що я зупинюся одним словом

Що я не озираюся назад…