Валентин мой - Ольга Дзусова

Кулаки в пустых карманах,

И мольберты, и стаканы —

Славный богемный мирок.

Кто Там гений —

Здесь не признан,

И безумен, и капризен,

Там есть свой Дьявол и Бог.

Ты пришел ко мне оттуда,

Мой любимый, мое чудо,

С первым нарциссом в руке,

Ты смеялся над Венерой,

Дамой мраморной и белой,

И подарил мне сердце из плюша на желтом шнурке…

Валентин мой,

Не святой, а грешный,

Вольный дух Монмартра

У тебя в крови,

Валентин мой,

Злой поэт-насмешник,

Разгадай мой сон.

О театре и любви…

Мы с тобою обнимались

И, конечно, целовались,

Ночью сходили с ума,

А моя подруга Анна,

Улыбаясь очень странно.

Нам приносила вина…

О, как женщины беспечны!

Мне казалось счастье вечным —

И я купила фату…

Все случилось, как в романах,

Ты фатой окутал Анну,

Увез ее в церковь по первому льду.

Колокол звонил в соборе,

Я не плакала от горя.

Бросила в пламя нарцисса цветок.

Кулаки в пустых карманах.

Флирт, пирушки и обманы —

Славный богемный мирок.

Кулаки в порожніх кишенях,

І мольберти, і склянки —

Славний богемний світ.

Хто там геній

Тут не визнано,

І безумний, і капризний,

Там є свій Диявол і Бог.

Ти прийшов до мене звідти,

Мій коханий, моє диво,

З першим нарцисом у руці,

Ти сміявся над Венерою,

Дамою мармурової та білої,

І подарував мені серце з плюшу на жовтому шнурку...

Валентине мій,

Не святий, а грішний,

Вільний дух Монмартру

У тебе в крові,

Валентине мій,

Злий поет-насмешник,

Розгадай мій сон.

Про театр і любов…

Ми з тобою обіймалися

І, звичайно, цілувалися,

Вночі сходили з розуму,

А моя подруга Ганно,

Усміхаючись дуже дивно.

Нам приносила вина.

О, які жінки безтурботні!

Мені здавалося щастя вічним—

І я купила фату...

Все сталося, як у романах,

Ти фатою огорнув Анну,

Відвіз її в церква по першому льоду.

Дзвон дзвонив у соборе,

Я не плакала від горя.

Кинула в полум'я нарциса квітка.

Кулаки в порожніх кишенях.

Флірт, гулянки і обмани

Славний богемний світ.