Ты не считаешь - Noize MC

Я написал бы тебе грустную песню, полную фраз пустых,

Но зато красивых, как ты любишь, — краски бы сгустил.

Расписал бы, как без тебя плохо, как хорошо с тобой:

Наплакал бы реку и не был бы самим собой.

Шёл бы дождь за окном, занят был бы твой телефон —

Короче говоря, у нас зовётся песней этот стон.

Думаешь, тебя не задели б те слова и ноты?

Да, что ты!

Рифмовать сантименты — тоже мне работа...

Наверно, та песня тебе бы понравилась больше

И на повторе в «Винампе» крутилась бы втрое дольше.

Прости, что не написал — я непременно б это сделал,

Если бы только не любил тебя на самом деле.

А на самом деле телефон не занят, а отключен —

Лежит на тумбочке, пока тебя там кто-то др*чит.

И я из этого кого-то сделал бы котлету.

И я мусолю тему эту ещё два куплета!

Ты не считаешь, сколько дней я тебе не звонил, не отвечаешь ни по одной из своих двух мобил

И засыпаешь рядом с тем, кого я бы убил, если только бы встретил и если хватило бы сил!

Я ничего не исправлю ни этой песней, ни любой другой,

Я сам не знаю, для чего мне этот геморрой.

Но «Ворд» уже открыт, клавиши уже стучат,

И пальцы по грифу скользят туда-сюда, с лада на лад:

В чьей-то руке — твой з*д, в чьей-то — медиатор старый.

Каждому своё: одному — ты, другому — гитара.

И, пока я тут давлюсь «Балтикой-девяткой»,

Ты на бл*дках и у тебя, по ходу, всё в порядке.

Скулю, как раненый кобель, ною, как тряпка,

Тараканы чешут череп изнутри — не раздавишь тапком.

Нервы все в заплатках — с каждым, кто заходит в гости,

Трясясь от злости, тебе перемываю кости:

Ненавидеть проще, чем прощать, как ни крути,

А я за**ался выбирать сложные пути.

Хочу опять уметь засыпать раньше пяти утра,

Не думая о том, чьим болтом занята твоя дыра...

Ты не считаешь, сколько дней я тебе не звонил, не отвечаешь ни по одной из своих двух мобил

И засыпаешь рядом с тем, кого я бы убил, если только бы встретил и если хватило бы сил!

Эта песня могла бы быть другой, но не смогла.

Так же, как ты могла бы быть со мной, но ты ушла.

Поэтому не будет розовых соплей — будут зелёные.

Настоящие.

Противные.

На вкус солёные.

Меня тошнит, как от палёной водки

С криво наклеенной этикеткой и надписью нечёткой.

Я не пою, а блюю этими словами сейчас.

Уберите микрофон — скажите лучше, где тут унитаз!

Не будет идиотских фраз про любовь до гроба:

Здесь только боль, обида, нефильтрованная злоба.

Над строчками этого текста кружатся мухи,

Как птицы у кормухи, как у трассы шл*хи.

И дальше всё в том же духе - до конца не слушай,

Мои терзания — всего лишь буря в грязной луже.

Я не сумел придумать лучше, да и не хотел:

Мне просто легче от того, что я всё это спел!

Ты не считаешь, сколько дней я тебе не звонил, не отвечаешь ни по одной из своих двух мобил

И засыпаешь рядом с тем, кого я бы убил, если только бы встретил и если хватило бы сил!

Но ты не считаешь, сколько дней я тебе не звонил, не отвечаешь ни по одной из своих двух мобил

И засыпаешь рядом с тем, кого я бы убил, ты не скучаешь, ты не скучаешь, а я до сих пор не забил,

А я до сих пор не забил, не забил!

Я написав би тобі сумну пісню, повну фраз порожніх,

Але гарних, як ти любиш, — фарби згустив би.

Розписав би, як без тебе погано, як добре з тобою:

Наплакав би річку і не був би собою.

Ішов би дощ за вікном, був би зайнятий твій телефон.

Коротше кажучи, у нас зветься піснею цей стогін.

Думаєш, тебе не зачепили б ті слова та ноти?

Та що ти!

Рифмувати сентименти - теж мені робота...

Напевно, та пісня тобі сподобалася б більше

І на повторі у «Вінампі» крутилася б утричі довше.

Вибач, що не написав - я неодмінно б це зробив,

Якби тільки не любив тебе насправді.

А насправді телефон не зайнятий, а відключений.

Лежить на тумбочці, поки тебе там хтось др*чить.

І я з цього когось зробив би котлету.

І я мусолю цю тему ще два куплети!

Ти не вважаєш, скільки днів я тобі не дзвонив, не відповідаєш за жодною зі своїх двох мобілів

І засинаєш поруч із тим, кого я б убив, якби тільки зустрів і якби вистачило сил!

Я нічого не виправлю ні цією піснею, ні будь-якою іншою,

Я сам не знаю, навіщо мені цей геморой.

Але «Ворд» вже відкритий, клавіші вже стукають,

І пальці по грифу ковзають туди-сюди, з ладу на лад:

У чиїйсь руці — твій з*д, у чиїйсь — медіатор старий.

Кожному своє: одному – ти, іншому – гітара.

І, поки я тут тиснусь «Балтикою-дев'яткою»,

Ти на блідках і в тебе, по ходу, все гаразд.

Вилицю, як поранений пес, ною, як ганчірка,

Таргани чухають череп зсередини — не розчавиш тапком.

Нерви все в латках - з кожним, хто заходить у гості,

Тряся від злості, тобі перемиваю кістки:

Ненавидіти простіше, ніж прощати, як не крути,

А я почав вибирати складні шляхи.

Хочу знову вміти засипати раніше п'ятої ранку,

Не думаючи про те, чиїм болтом зайнята твоя дірка.

Ти не вважаєш, скільки днів я тобі не дзвонив, не відповідаєш за жодною зі своїх двох мобілів

І засинаєш поруч із тим, кого я б убив, якби тільки зустрів і якби вистачило сил!

Ця пісня могла б бути іншою, але не змогла.

Так само, як ти могла бути зі мною, але ти пішла.

Тому не буде рожевих соплів – будуть зелені.

Справжні.

Неприємні.

На смак солоні.

Мене нудить, як від паленої горілки

З криво наклеєною етикеткою та написом нечітким.

Я не співаю, а блюю цими словами зараз.

Заберіть мікрофон – скажіть краще, де тут унітаз!

Не буде ідіотських фраз про любов до труни:

Тут лише біль, образа, нефільтрована злість.

Над рядками цього тексту кружляють мухи,

Як птахи у годівниці, як у траси шл*хи.

І далі все в тому ж дусі - до кінця не слухай,

Мої муки — лише буря в брудній калюжі.

Я не зумів придумати краще, та й не хотів:

Мені просто легше від того, що я все це заспівав!

Ти не вважаєш, скільки днів я тобі не дзвонив, не відповідаєш за жодною зі своїх двох мобілів

І засинаєш поруч із тим, кого я б убив, якби тільки зустрів і якби вистачило сил!

Але ти не вважаєш, скільки днів я тобі не дзвонив, не відповідаєш за жодною зі своїх двох мобілів

І засинаєш поряд з тим, кого я б убив, ти не сумуєш, ти не сумуєш, а я досі не забив,

А я й досі не забив, не забив!