Озёра - Николай Носков

Я счастье разбил с торжеством святотатца и нет ни тоски, ни укора,

Но каждою ночью так ясно мне снятся большие ночные озера.

На траурно-черных волнах ненюфары, как думы мои, молчаливы,

И будят забытые, грустные чары серебряно-белые ивы.

Озёра, озёра, большие ночные озёра.

Я вспомню, и что-то должно появиться, как в сумрачной драме развязка:

Печальная девушка, белая птица иль странная, нежная сказка.

И новое солнце заблещет в тумане, и будут стрекозами тени,

И гордые лебеди древних сказаний на белые выйдут ступени.

Озёра, озёра, большие ночные озёра.

Проснусь, и, как прежде, уверенны губы, далёко и чуждо ночное,

И так по-земному прекрасны и грубы минуты труда и покоя.

Я щастя розбив з торжеством святотатця і немає ні туги, ні укору,

Але щоночі так ясно мені сняться великі нічні озера.

На жалобно-чорних хвилях ненюфари, як мої думи, мовчазні,

Ібудуть забуті, сумні чари срібно-білі верби.

Озера, озера, великі нічні озера.

Я згадаю, і щось має з'явитися, як у похмурій драмі розв'язка:

Сумна дівчина, біла птиця або дивна, ніжна казка.

І нове сонце заблищить у тумані, і будуть бабками тіні,

І горді лебеді стародавніх оповідей на білі вийдуть щаблі.

Озера, озера, великі нічні озера.

Прокинусь, і, як раніше, впевнені губи, далеко і нічне,

І так по-земному прекрасні і грубі хвилини праці та спокою.