Долматовский - Наум Блик

Во второй половине двадцатого века

Вырастает заметно цена человека.

И особенно ценятся мертвые люди.

Вспоминают о каждом из них, как о чуде.

Это правда, что были они чудесами,

Только, к счастью, об этом не ведали сами.

Но живые в цене повышаются тоже,

Это знают —

Особенно кто помоложе.

Дескать, я человек —

Наивысшая ценность.

Но, прошу извинения за откровенность,

В лисах ценится хвост,

В свиньях — шкура и сало,

И в пчеле почитается мед, а не жало.

Человеку другие положены мерки,

Целый мир называет его на поверке.

И цена человека —

Неточный критерий,

Познаваемый только ценою потери.

Велика ли заслуга —

Родиться двуногим,

Жить в квартире с удобствами,

А не в берлоге?

Видеть мир, объясняться при помощи речи,

Вилкой с ножиком действовать по-человечьи?

Тех, кто ценит себя, я не очень ругаю,

Но поймите — цена человека другая!

У другій половині двадцятого століття

Виростає помітно вартість людини.

І особливо цінуються мертві люди.

Згадують про кожного з них, як про диво.

Це правда, що вони були чудесами,

Тільки, на щастя, про це не знали самі.

Але живі в ціні підвищуються теж,

Це знають —

Особливо хто молодший.

Мовляв, я людина —

Найвища цінність.

Але, прошу вибачення за відвертість,

У лісах цінується хвіст,

У свинях — шкура і сало,

І в бджолі шанується мед, а не жало.

Людині інші покладені мірки,

Цілий світ називає його на перевірці.

І ціна людини —

Неточний критерій,

Впізнаваний лише ціною втрати.

Велика лі заслуга —

Народитися двоногим,

Жити в квартирі із зручностями,

А не в берлозі?

Бачити світ, пояснюватися за допомогою мови,

Виделкою з ножиком діяти по-людськи?

Тих, хто цінує себе, я не дуже лаю,

Але зрозумійте — ціна людини інша!