Scirocco - Murubutu, Rancore

E guardandolo dal parco in Via del Cardo

E là il sole era un araldo, il cantico del caldo

E il cielo là colava stanco sulle auto

Su ogni sguardo il suo marchio pallido

E tutto là era grigio e bianco

Uffici e traffico, ogni parco era un camposanto

E ogni palazzo una caserma, una casella

Un pachiderma esausto in calce e amianto

Fuggirò via da questo porto franco, posto infausto

Appronta l’occhio all’impatto

Periferia di fiumi e scarti

Scie di lumi a scatti

Vie di lupi al pascolo e allo sbando

E questo spazio schiaccia i sogni in due minuti

Uno sull’altro come sul nastro (come sul marmo)

Polverizzandoli in un lancio verso l’alto

Come in un lampo

E coriandoli nell’animo

E un vento gli scaldava i pensieri della mattina

E là Paolo guardava il mondo seduto su una panchina in ghisa

«Riuscirò mai a fuggire da 'sta linea?

I contorni della mia vita sui bordi di 'sta provincia grigia

O starò qui come il muschio di stazione?

Con la gioia che si squaglia dopo ore dietro il bancone

O con la noia che s’incaglia negli occhi delle persone

Poi ne esce fuori al buio nel fumo delle stagnole

Solo il vento di Scirocco mi dà una speranza

Lui che passa e riscalda ogni landa sfiorandola

L’unico capace di scappare oltre 'ste strade

Che anche quando resta in loco dopo poco riesce a andarsene

Lui che spira e danza, vira e s’alza

Accorda gocce di piogge con linee d’aria

Che attraversa il tempo e il mare, il temporale e le montagne

Poi si ferma a amoreggiare con le vele nelle darsene»

E Paolo guardava i pressi, i confini farsi più stretti

E gli amici farsi più spettri e i profili dei tetti in eternit

«Che cosa aspetti?

lascia in fretta effetti e affetti»

Via i lucchetti alla Benelli a due tempi senza gli specchi

Quando avviò la moto là era un giorno buono

Chi vedendolo per strada chiese: «Paolo dove vai?»

«Seguirò il vento e non ho scopo e non ho luogo

Ma ho una mappa dettagliata per riuscire a non tornare mai»

E via da qui, via da qui, via da qui

Viaggio sulle strade d’aria

Andando verso utopia

Via da qui, via da qui, via da qui

Ma dimmi dove, eeh!

E via da qui, via da qui, via da qui

Viaggio sulle strade in alto

Verso rotte ignote, man

E via da qui, via da qui, via da qui

Ma dimmi dove, see!

Questo mondo, sregolato

Ha un volto, screpolato

Bestie, nei carceri che pregano in apnea

Feste in quest’arcipelago, sgretolato

Che il vuoto intorno lo crea per dopo sentirsi Pangea

Paolo sentirà lamenti provenienti da

Continenti sommersi che cantano i versi di quell’epopea

Ora che sta su un prato salato che conterà

Rose dei venti crescere tra l’alta e la bassa marea

Il crepuscolo che fu svegliato fu platea

Di un pubblico che poi si presentò come un cielo stellato

Un velo, Paolo irrigidì ogni muscolo ed accelerò

Passando dall’asfalto rovinato allo sterrato

Nero, come un buco dentro al buio mentre agli angoli

Nei boschi si udivano i vecchi proverbi degli alberi

I mostri non li hai mai distrutti tutti copiandoli

Le armi che hai comprato ora le butti, coriandoli

Il pubblico di stelle applaudendo lasciò il teatro

L’aurora che iniziò ad auto-ritrarsi di sfumato

E Paolo all’ultimo rintocco chiese a quell’aurora che albeggiava

Un ultimo ritocco al quadro

La moto fu trovata ma non era danneggiata

Era un accrocco al centro di una strada senza carreggiata

La città amareggiata, l’atmosfera mortuaria tra le ombre

La provincia grigia pianse: non conobbe strade d’aria

Capito?

Ciò che Paolo disse a quell’aurora

Che come pittrice gli sembrò disinibito, sciocco!

«Dipingimi anche trasparente come una parola

Ma dipingimi per sempre come il vento di Scirocco

No, non è un concetto importante che poi non torno

Non sarò né semestrale né facile da ammaestrare

Ed andando a braccetto con il Levante e col Mezzogiorno

Che voglio strappare il mare e lanciarlo contro il Maestrale

Io voglio soffiare, gonfiare, annaffiare ogni candela

Rubare foglie di fuoco lasciando un tronco di cera

Io quella sera rubai solo per te

La rosa più ventosa dal prato salato dei rosai»

L’aurora staccando un petalo a sud-est

E usandolo come pennello dipinse la storia ai grandi marinai

Ora si racconta che c'è un vento che porta

Una mappa con la rotta giusta

Per riuscire a non tornare mai

E via da qui, via da qui, via da qui

Viaggio sulle strade d’aria

Andando verso utopia

Via da qui, via da qui, via da qui

Ma dimmi dove, eeh!

E via da qui, via da qui, via da qui

Viaggio sulle strade in alto

Verso rotte ignote, man

E via da qui, via da qui, via da qui

Ma dimmi dove, see!

І дивлячись на це з парку на Віа дель Кардо

І там сонце було вісником, піснею тепла

І небо втомлено капало над автомобілями

Його блідий слід на кожному погляді

І все там було сіро-біле

Офіси і транспорт, кожен парк був кладовищем

І кожен будує казарму, будку

Виснажена товстошкіра з вапна та азбесту

Я втечу з цього вільного порту, неприємного місця

Підготуйте око до удару

Передмістя річок і відходів

Поривчасті легкі стежки

Стежки вовків, що пасуться і в безладді

І цей простір розбиває мрії за дві хвилини

Один на інший як на стрічці (як на мармурі)

Подрібнюючи їх при запуску вгору

Як миттєво

І конфетті в душі

І вітер зігрівав його ранкові думки

А там Паоло дивився на світ, сидячи на чавунній лаві

— Чи зможу я коли-небудь уникнути цієї лінії?

Контури мого життя на околицях цієї сірої провінції

Або я залишуся тут, як станційний мох?

З радістю, яка тане після годин за прилавком

Або з нудьгою, що застряє людям в очах

Потім воно виходить у темряві в диму фольги

Тільки вітер Scirocco дає мені надію

Той, хто проходить і зігріває кожну землю, торкаючись до неї

Єдиний, хто здатний втекти цими вулицями

Що навіть коли він залишається на місці, через деякий час йому вдається піти

Хто дихає і танцює, той повертається і встає

З’єднайте краплі дощу з повітряними лініями

Це перетинає час і море, шторм і гори

Потім він перестає фліртувати з вітрилами в доках»

І Паоло подивився на околиці, межі стають жорсткішими

А друзі отримують більше привидів і профілі вічних дахів

"На що ти чекаєш?

швидко залишити наслідки та прихильності»

За допомогою двотактних замків Benelli без дзеркал

Там був хороший день, коли він завів велосипед

Ті, хто бачив його на вулиці, запитували: «Куди йдеш, Павле?»

«Я піду за вітром, і в мене немає мети, і мені немає місця

Але у мене є детальна карта, щоб ніколи не повертатися».

І геть звідси, геть звідси, геть звідси

Я подорожую повітряними дорогами

Ідучи до утопії

Геть звідси, геть звідси, геть звідси

Але скажи мені, де, е-е!

І геть звідси, геть звідси, геть звідси

Я їжджу по шосе

До невідомих шляхів, чоловіче

І геть звідси, геть звідси, геть звідси

Але скажи мені, де, дивись!

Цей світ, нерегульований

У нього обличчя, потріскане

Звірі, у тюрмах, які моляться в апное

Вечірки на цьому архіпелазі, що руйнується

Що навколо нього порожнеча змушує його згодом відчувати себе Пангеєю

Павло почує стогони

Занурені континенти, які співають вірші того епосу

Тепер, коли він на солоній галявині, це буде вважатися

Троянди вітрів ростуть між припливом і відливом

Сутінки, що прокинулися, були глядачами

Про аудиторію, яка тоді представляла себе як зоряне небо

У вуалі, Паоло напружив кожен м’яз і прискорився

Ідучи з пошкодженого асфальту на ґрунтову дорогу

Чорний, як діра в темряві, а по кутах

У лісі можна було почути старі прислів’я про дерева

Ви ніколи не знищували всіх монстрів, копіюючи їх

Зброю, яку ви зараз купили, викинете, конфетті

Зіркова публіка, аплодуючи, покинула театр

Світанок, який почав самовіддалятися в нюансах

І на останньому ударі Павло запитав, що світає

Останній штрих до картини

Велосипед знайшли, але не пошкоджений

Це була юрба посеред дороги без проїжджої частини

Озлоблене місто, атмосфера похорону в тіні

Сіра провінція плакала: вона не знала повітряних доріг

Зрозумів?

Те, що Павло сказав на світанку

Хто як художник здавався розкутим, дурним!

«Також намалюй мене прозорим, як слово

Але намалюй мене назавжди, як вітер Scirocco

Ні, це не важлива концепція, до якої я б не повертався

Мене не буде ні семестр, ні легко викладати

І йде рука об руку з Левантом і Півднем

Що я хочу розірвати море і пустити його проти Містраля

Хочеться подути, надути, полити кожну свічку

Крадіть листя вогню, залишаючи восковий стовбур

Я вкрав ту ніч тільки для тебе

Найвітряніша троянда із солоного лугу троянд»

Світанок відриває пелюстку на південний схід

І, використовуючи його як пензлик, він намалював історію для великих моряків

Тепер кажуть, що є вітер, який несе

Карта з правильним маршрутом

Щоб ніколи не повернутися

І геть звідси, геть звідси, геть звідси

Я подорожую повітряними дорогами

Ідучи до утопії

Геть звідси, геть звідси, геть звідси

Але скажи мені, де, е-е!

І геть звідси, геть звідси, геть звідси

Я їжджу по шосе

До невідомих шляхів, чоловіче

І геть звідси, геть звідси, геть звідси

Але скажи мені, де, дивись!