Маринад - Мураками

Сонный октябрь мучительных слов, переплетение засохших цветов,

Я перестану в нас верить, я перестану в нас верить.

Холодно мыслям и рваным носкам, ты прочитаешь опять по губам,

Что я перестала в нас верить, я перестала…

Припев:

И телефон не зазвонит.

«Прощай», — спою на память.

Спасибо, без обид, что было не исправить

И на боках потерявшихся рыб

Я выплываю снова и снова,

Так быть или не быть, мне не ново.

Победа на пальце и страх потерять, скажешь, сегодня тебя не узнать

Я перестану в нас верить, я перестану.

Легкое без вести, прозвище пыл,

Я ухожу пока чай не остыл, жаль перестала в нас верить, опять перестала.

Припев:

И телефон не зазвонит.

«Прощай», — спою на память.

Спасибо, без обид, что было не исправить

И на боках потерявшихся рыб

Я выплываю снова и снова,

Так быть или не быть, мне не ново.

На перекрестке вечного «Я» перезаписана, не сведена,

Жаль, перестала в нас верить, опять перестала в нас верить.

Ложная правда маринада любви,

Так больше не надо, не надо не ври.

Я устала…

И на боках потерявшихся рыб

Я выплываю снова и снова,

Так быть или не быть, мне не ново.

Так быть или не быть…

Сонний жовтень болісних слів, переплетення засохлих квітів,

Я перестану в нас вірити, я перестану в нас вірити.

Холодно думкам і рваним шкарпеткам, ти прочитаєш знову по губах,

Що я перестала в нас вірити, я перестала...

Приспів:

І телефон не задзвонить.

«Прощавай», - заспіваю на пам'ять.

Спасибі, без образ, що було не виправити

І на боках загублених риб

Я випливаю знову і знову,

Так бути чи не бути, мені не ново.

Перемога на пальці і страх втратити, скажеш, сьогодні тебе не дізнатися

Я перестану в нас вірити, я перестану.

Легке безвісти, прізвисько запал,

Я йду поки чай не охолонув, шкода перестала в нас вірити, знову перестала.

Приспів:

І телефон не задзвонить.

«Прощавай», - заспіваю на пам'ять.

Спасибі, без образ, що було не виправити

І на боках загублених риб

Я випливаю знову і знову,

Так бути чи не бути, мені не ново.

На перехресті вічного «Я» перезаписано, не зведено,

Шкода, перестала в нас вірити, знову перестала в нас вірити.

Хибна правда маринаду кохання,

Так більше не треба, не треба не бреши.

Я втомилася…

І на боках загублених риб

Я випливаю знову і знову,

Так бути чи не бути, мені не ново.

Так бути чи не бути…