Не жалей о них - Муха

И льют ручьем соленые теплые слезы.

Колотит дождь по стеклу, пылится фикус в углу — не поливают…

Как ломка крутит тоска, скулит и бьет по вискам,

Обида точит, как моль, и эта боль, эта боль!

И вот уже алкоголь не помогает.

В квартире жарко, и в чашке одна заварка,

И вместо глаз два пятна, ногами путь до окна отутюжен.

На грабли в тысячный раз, очередной ловелас, и год насмарку

Куда уж хуже?

Но все же, но все же он нужен!

Отпускай, не жалей о них, и на место одного будет сто других.

Не жалей о них, каждый сам найдет свой рай,

Отпускай, не жалей о них, и на место одного будет сто других.

Не жалей о них, каждый сам найдет свой рай.

Мобильный молчит, сосед во сне кричит,

А под окном кто-то пьет и песни Цоя орет ногами в луже.

Он не уходит, торчит и торчит, а дождь по крышам стучит и стучит…

Весь мир снаружи под этим душем.

Опять разбита, нет аппетита,

Недалеко до гастрита — в микроволнах пластмассовый ужин.

На грабли в тысячный раз, очередной пидарас, и год насмарку.

Куда уж хуже?

Но все же, но все же он нужен!

І ллють струмком солоні теплі сльози.

Б'є дощ по склу, припадає пилом фікус в куту — не поливають…

Як ломка крутить туга, скуголить і б'є по скронях,

Образа точить, як моль, і цей біль, цей біль!

І ось уже алкоголь не допомагає.

У квартирі жарко, і в чашці одна заварка,

І замість очей дві плями, ногами шлях до вікна відпрасований.

На граблі в тисячний раз, черговий ловелас, і рік нанівець

Куди вже гірше?

Але все ж, але все ж він потрібний!

Відпускай, не жаль про них, і на місце одного буде сто інших.

Не жаль про них, кожен сам знайде свій рай,

Відпускай, не жаль про них, і на місце одного буде сто інших.

Не шкодуй про них, кожен сам знайде свій рай.

Мобільний мовчить, сусід у сні кричить,

А під вікном хтось п'є і пісні Цоя кричить ногами в калюжі.

Він не іде, стирчить і торчить, а дощ по дахах стукає і стукає...

Весь світ зовні під цим душем.

Знову розбита, немає апетиту,

Недалеко до гастриту — в мікрохвилях пластмасова вечеря.

На граблі в тисячний раз, черговий підарас, і рік нанівець.

Куди вже гірше?

Але все ж, але все ж він потрібний!