La colline de la soif - Michel Sardou

Il n’y a plus d’eau aux Bermudes

Tout est mort du nord au sud

La Terre entière est à sec

C’est la nature enfin qui juge

Mais après moi le déluge

Les assoiffeurs de varech

Ils ont pollué, pollué, pollué

Océans assassinés

Fleurs et dauphins décimés

Ils avancent

Ils vont vaille que vaille

Armés d’une carte en braille

Sur la colline de la soif

Sous leurs chevelures en bataille

Un seul démon les tenaille

La morsure de la soif

Trouver au bout de leur course

Les pleurs joyeux d’une source

Pour en inonder le gouffre

De leurs gorges et de leurs entrailles

De leurs espoirs qui s'écaillent

Sur la colline de la soif

Ils avancent

Ils vont vaille que vaille

Robots cernés de rocailles

Et sur la colline de la soif

Ce ne sont plus vraiment des hommes

Ils s’appellent tous personne

Et supplient sans trop y croire

Le ciel bleu d’avoir

Avant ce soir

La bonté ou le courage de pleuvoir

Ils avancent écrasés d’azur

L’air est plus épais qu’un mur

Sur la colline de la soif

Les givrés de consommation

Vont crevés sans sommation

Sur la colline de la soif

Et pendant qu’ils tombent tous

Et que Dieu se marre en douce

On voit s’avancer au loin

Comme un long ruban sans fin

La colonne de la faim

На Бермудських островах більше немає води

Все мертве з півночі на південь

Вся земля суха

Нарешті судить природа

Але після мене потоп

Ламінарії

Забруднили, забруднили, забруднили

вбиті океани

Квіти і дельфіни знищені

Вони просуваються

Вони йдуть як би там не було

Озброєний карткою Брайля

На горі спраги

Під їхнім бойовим волоссям

Один демон охоплює їх

Укус спраги

Знайдіть у кінці їхнього пробігу

Радісний крик весни

Щоб затопити прірву

З їхніх глоток і нутрощів

Про їхні згасання надій

На горі спраги

Вони просуваються

Вони йдуть як би там не було

Роботи в оточенні каменів

І на горі спраги

Вони вже не зовсім чоловіки

Їх усіх називають ніким

І благати без особливої ​​віри

Синє небо мати

До сьогоднішнього вечора

Доброта чи сміливість до дощу

Вони наступають, роздавлені лазурою

Повітря товщі стіни

На горі спраги

Споживання Морозки

Померти без попередження

На горі спраги

І при цьому всі падають

І дай Бог, щоб було спокійно

Ми бачимо, як просуваються вдалині

Як довга нескінченна стрічка

Колонка голоду