L'acteur - Michel Sardou

Entrer dans un décor immense, entendre les battements de son cœur

Et là, changer l’indifférence en rires et le silence en pleurs.

Un jour Don Juan en apparence, un fou au château d’Elseneur

Un jour Lorenzo de Florence, verser son sang pour le souffleur.

Vivre et mourir en alternance, vivre et mourir en permanence.

Il y a des soirées légendaires où la vie se joue toute entière

Des triomphes absolus où après les saluts

On voit le décor à l’envers, il y a des tournées de galère

Des couloirs, des villes sans lumière, mais le sourire perdu

De quelqu’un d’inconnu, alors le rideau reste ouvert.

Vivre et mourir en alternance, vivre et mourir en permanence.

Avoir un soir contre sa bouche, l'étoile, la meilleure, la première

Pour tant de soirs où l’on se couche avec une autre partenaire.

Un jour, un valet d’insolence, souffrir comme l’a voulu l’auteur

Se dire que pendant ces absences, les femmes ont «matinée"ailleurs.

Vivre et mourir en alternance, vivre et mourir en permanence.

Il y a des soirées singulières où l’on veut finir comme Molière

Mais aussi des mardis et des jeudis maudits

Où l’on n’veut même pas d’un cimetière, il y a des idées passagères

Des colères, des vœux, des prières, des échecs imprévus

Etant bien entendu que le public est un mystère.

Vivre et mourir en alternance, vivre et mourir en permanence.

Entrer dans un décor immense, entendre les battements de son cœur

Et là, changer l’indifférence en rires et le silence en pleurs.

Vivre et mourir en alternance, porter un masque en permanence.

Vivre et mourir en alternance, vivre et mourir en permanence.

Увійдіть у величезне місце, почуйте її серцебиття

А там перетворити байдужість на сміх, а мовчання – на сльози.

Одного разу на вигляд Дон Жуан, божевільний у замку Ельсінор

Одного разу Лоренцо Флорентійський пролив свою кров за суфлера.

Живи і вмирай по черзі, живи і помирай назавжди.

Є легендарні вечірки, де все розігрується

Абсолютні тріумфи там, де після салютів

Бачимо декор догори ногами, є екскурсії на камбуз

Коридори, міста без світла, але втрачена посмішка

Від когось невідомого, тому завіса залишається відкритою.

Живи і вмирай по черзі, живи і помирай назавжди.

Проведіть ніч проти її рота, зірка, найкраща, перша

Стільки ночей, коли ми спимо з іншим партнером.

Одного разу, камердинер нахабства, постраждає, як задумав автор

Сказати собі, що під час цих відсутності у жінки «ранок» в іншому місці.

Живи і вмирай по черзі, живи і помирай назавжди.

Бувають незвичайні вечори, коли хочеться закінчити, як Мольєр

Але й прокляті вівторок і четвер

Там, де навіть кладовище не хочеться, є швидкоплинні ідеї

Гнів, побажання, молитви, непередбачені невдачі

Звісно, ​​аудиторія – загадка.

Живи і вмирай по черзі, живи і помирай назавжди.

Увійдіть у величезне місце, почуйте її серцебиття

А там перетворити байдужість на сміх, а мовчання – на сльози.

Живи і вмирай по черзі, носити маску весь час.

Живи і вмирай по черзі, живи і помирай назавжди.