Kukkiva Kivi - Marja Mattlar, Gabriel Yacoub, Patrice Clementin

Kun on tottunut pettymään,

aina ihmisten kuviin törmäämään;

kun on väsynyt itkemään,

aina toiveita huomiseen siirtämään,

kosketuksen taian kadottaa.

Kun on astunut joukkoihin,

jotka synkkinä elämää suorittaa;

kun on liittynyt kuoroihin,

jotka tauotta kaikesta valittaa,

kosketuksen taian kadottaa

läheisyyden lämmön unohtaa.

Mutta jossain käsi käden tavoittaa

ja kosketus saa kiven kukkimaan.

Kun on oppinut pelkäämään,

aina kiireesti pakoon ryntäämään;

kun on oppinut kätkemään,

aina aidoimman tunteen peittämään,

kosketuksen taian kadottaa,

läheisyyden lämmön unohtaa,

kaikin voimin koettaa eksyttää elämää.

Kunnes jossain käsi käden tavoittaa

ja kosketus saa kiven kukkimaan.

Aion oppia luottamaan,

toista ihmistä tarkasti kuuntelemaan.

Aion suostua alkamaan

kerran toisensa jälkeen uudestaan.

Kosketuksen taian saavutan,

läheisyyden lämmön omistan,

joka päivä syliin puristan

maailman.

Колись звик до розчарувань,

завжди стикаються із зображеннями людей;

коли втомився плакати

завжди сподівається рухатися далі завтра,

зникає магія дотику.

Після приєднання сил,

які ведуть похмуре життя;

після приєднання до хорів,

які постійно на все скаржаться,

зникає магія дотику

близькість спеки забути.

Але кудись рукою дістатися

а від дотику камінь розквітає.

Як тільки ти навчишся боятися,

завжди поспішати поспішати;

коли він навчився ховатися,

щоб завжди охоплювати найсправжнє почуття,

зникає магія дотику,

жар близькості забувається,

докласти всіх зусиль, щоб обдурити життя.

Поки кудись не тягнеться рука

а від дотику камінь розквітає.

Я навчуся довіряти

уважно слухати іншу людину.

Я погоджуся почати

ще раз.

Я досягаю магії дотику,

тепло близькості, яким я володію,

Щодня стискаю в руках

світ.