Я несла свою беду - Марина Влади, Инструментальный ансамбль «Мелодия»

Я несла свою Беду по весеннему по льду.

Надломился лед — душа оборвалася,

Камнем под воду пошла, а Беда, хоть тяжела, —

А за острые края задержалася.

А за острые края задержалася.

И Беда с того вот дня ищет по свету меня.

Слухи ходят вместе с ней с Кривотолками.

А что я не умерла, знала голая ветла

И еще перепела с перепелками.

И еще перепела с перепелками.

Кто ж из них сказал ему, господину моему, —

Только выдали меня, проболталися.

И от страсти сам не свой, он отправился за мной,

Ну, а ним — Беда с Молвой увязалися.

Ну, а ним — Беда с Молвой увязалися.

Он настиг меня, догнал, обнял, на руки поднял,

Рядом с ним в седле Беда ухмылялася…

Но остаться он не мог — был всего один денек,

А Беда на вечный срок задержалася.

А Беда на вечный срок задержалася.

Я несла свою Біду по весняному льоду.

Надломився лід — душа обірвалася,

Каменем під воду пішла, а Біда, хоч важка, —

А за гострі краї затрималася.

А за гострі краї затрималася.

І Біда з того дня шукає по світлу мене.

Чутки ходять разом з нею з Кривотолками.

А що я не померла, знала гола верба

І ще перепела з перепілками.

І ще перепела з перепілками.

Хто ж із них сказав йому, пане моєму,—

Тільки-но видали мене, проболталися.

І від пристрасті сам не свій, він вирушив за мною,

Ну, а ним — Біда з Молвою ув'язалися.

Ну, а ним — Біда з Молвою ув'язалися.

Він наздогнав мене, наздогнав, обійняв, на руки підняв,

Поруч із ним у сідлі Біда посміхнулася...

Але лишитися він не мог — був лише один день,

А Біда на вічний термін затрималася.

А Біда на вічний термін затрималася.