À qui n'a pas aimé - Manset

A qui n’a pas connu l’amour

N’a pas aimé

A qui n’a pas touché

Ses lèvres embaumées

N’a pas senti sur lui

Son regard lourd

Ses yeux de maladie

De fièvre désarmée

A qui n’a pas touché du doigt

La plaie profonde

La déchirure de l'être aimé

Que tout inonde

L’or qu’est devenu

Sans qu’on l’ai voulu

Le quotidien des choses

De la banalité

Comme une plante arrachée

A la terre, au fumier

Comme une main

Qu’on a lâchée

Mais c’est sans doute là-haut

Dans la félicité

Que ceux là seront atteints

De cécité

Et réunis sans devoir se cacher

Aveugles sur le monde

Et sur sa cruauté

Comme une fleur arrachée

A la terre, au fumier

Comme une main

Qu’on a lâchée

A qui n’a pas subi sur lui

Cette caresse

A qui n’a pas touché du doigt

Cette herbe épaisse

Qui frissonne et se courbe

Comme avant

Mais ces trous sont ses yeux

Par où passe le vent

Et tout ceci finit par m'être indifférent

Peut-être disparaître

Dans le pli du néant

D’avoir été ensemble

De n'être plus

Que ce qui dans les larmes

Et dans l’eau se dilue

Comme une plante arrachée

A la terre, au fumier

Qui par sa tige reste attachée

Et ne peut ni grandir ni périr ni passer

Simplement dépérir

A qui n’a pas aimé

Хто не пізнав любові

Не сподобалось

Хто не чіпав

Її ароматизовані губи

Від нього не пахло

Його важкий погляд

Його хворобливі очі

Знезброєної лихоманки

Хто пальцем не торкався

Глибока рана

Розбите серце коханої людини

Нехай все затопить

Золото, що стало

Не бажаючи цього

Повсякденні речі

Від банальності

Як вирвана рослина

До землі, до гною

як рука

Що ми відпустили

Але це, мабуть, там, нагорі

У блаженстві

Що ті будуть досягнуті

Від сліпоти

І возз’єдналися, не ховаючись

Сліпий до світу

І на його жорстокість

Як зірвана квітка

До землі, до гною

як рука

Що ми відпустили

Кому не постраждав на нього

Ця ласка

Хто пальцем не торкався

Ця густа трава

Хто тремтить і гнеться

Як раніше

Але ті дірки — це його очі

Куди вітер віє

І все це в кінцевому підсумку мені стає байдужим

може зникнути

У складі небуття

Щоб були разом

Щоб більше не бути

Чим у сльозах

І у воді розбавляє

Як вирвана рослина

До землі, до гною

Хто своїм стеблом залишається зв'язаним

І не може ні рости, ні згинути, ні зникати

просто втрачати

Кому не сподобалось