Mort d'un heroi romàntic - Manel

Un cosí de ma mare tenia un bufet pròsper a la ciutat,

Fa molt anys van enviar-m'hi com a jove passant d’advocat.

Vaig trobar una cambra senzilla: una taula, un llit, un mirall

I arribava que era nit tancada,

Que en alguna taverna del centre s’havia fet tard.

Al replà la senyora Manresa passava les hores cosint,

Però aquell dia semblava alterada va apropar-se nerviosa i va dir:

«Disculpi, no sap com odio venir a demanar-li favors.

L’inquilí del 3r aquest migdia estava com boig i ara pico i no respon…»

A la llum d’un immens canelobre vaig obrir-me pas en la foscor

Avançant entre ombres de mobles repassava les habitacions.

Vaig sentir uns gossos que somicaven, vaig seguir la pista dels plors

I, senyors, com sabran vaig trobar-me

Un gran heroi romàntic mort al menjador.

I tenia una nota ridícula arrugada entre les mans

Plena de dits que jugaven amb trenes,

de postes de sol i donzelles a lloms de cavalls.

Poc després l’inspector s’apuntava el contacte d’un familiar,

Un germà que vivia a la costa amb qui celebraven els sants.

Van tancar-li els dos ulls amb tendresa, van tapar-lo amb un llençol blanc.

En silenci tothom glopejava el te verd que havia escalfat la mestra del quart.

Un mossèn va pregar un pare nostre amb un fil de veu mort de son,

Al costat vam reunir-nos els homes per mirar de treure el cos.

I estirant d’uns turmells sense vida vaig sortir d’aquell menjador.

La senyora Manresa patia «per l’amor de Déu, vigili’n amb els cops!»

Al carrer la carrossa esperava, el cotxer es distreia observant

Un soldats de permís que cantaven sota la llum dels fanals.

Vam contar fins a tres per fer força per pujar el cadàver a dalt.

Un vent fred va gelar l’aire, un fuet petant amb mandra va fer arrancar els

cavalls.

I seguia amb la nota ridícula arrugada entre les mans,

Plena de crits en el buit, de desigs violents,

de tempestes que enterren vaixells dins el mar.

Plena de dones rient d’ulls sanguinolents

De bellesa que no deixa espai per pensar.

Plena de muses ferides per sempre

Per claus rovellats en cançons de poetes vulgars.

Plena de salts infinits on t’esperen immòbils,

Per si vols passar-hi, uns gimnastes de glaç.

Plena de besties bavoses a punt d’enfrontar-se

En combat desigual amb els presos cristians.

Plena de nens espantats que miren

Si arriben els pares sota la pluja constant.

Plena de joves erectes que arramben

Pubilles guarnides pel ball del diumenge de rams.

Plena de braços que s’alcen i paren un taxi

Sortint de sopars amb amics que se’n van.

Plena de «Creu-me ho intento, però a estones

Sospito, morena, que això no s’aturarà mai.»

У одного з двоюрідних братів моєї матері був процвітаючий буфет у місті.

Мене туди відправили як молодого юриста дуже давно.

Я знайшов просту кімнату: стіл, ліжко, дзеркало

А іноді була закрита ніч,

Що було пізно в якійсь таверні в центрі міста.

На сходовому майданчику місіс Манреса годинами шила,

Але того дня вона здавалася засмученою, підійшла нервово і сказала:

«Вибачте, ви не знаєте, як я ненавиджу приходити і просити вас про послугу.

Орендар 3-го сьогодні вдень був як божевільний, а тепер кусається і не відповідає...»

У світлі величезної люстри я пробирався крізь темряву

Просуваючись крізь тіні меблів, він пройшов кімнатами.

Я чув, як снилися собаки, я пішов по сліду криків

І, панове, як ви знаєте, я знайшов себе

Великий романтичний герой помер у їдальні.

А в руках у нього була смішна записка

Повний пальців, що граються з косами,

заходів сонця і дівчат на коні.

Невдовзі інспектор констатував контакт родича,

Брат, який жив на узбережжі, з яким святі святкували.

Вони ніжно заплющили обидва очі, накрили його білим простирадлом.

Усі мовчки сьорбали зелений чай, який розігріла вчителька в кімнаті.

Священик сонним голосом молився до нашого батька,

Поруч ми зібрали чоловіків, щоб спробувати дістати тіло.

І, витягнувши неживі щиколотки, я вийшов із їдальні.

Пані Манреса страждала «заради Бога, стережіться ударів!»

На вулиці поплавок чекав, кучер розсіяно спостерігав

Солдати у відпустці співають у світлі ліхтарів.

Ми порахували до трьох, щоб набратися сил, щоб піднятися на труп.

Холодний вітер заморозив повітря, і лінивий батіг розвіяв їх

коней.

І він все ще був із смішною запискою, зім'ятою в руках,

Повний криків у порожнечі, бурхливих бажань,

штормів, що ховають кораблі в морі.

Багато жінок сміються налитими кров’ю очима

Краси, яка не залишає місця для роздумів.

Навіки повний поранених муз

За іржаві ключі в піснях вульгарних поетів.

Повний нескінченних стрибків, де на тебе чекають нерухомі люди,

Якщо ви захочете туди, кілька льодових гімнасток.

Повний слинних звірів, які збираються зустрітися один з одним

У нерівному бою з полоненими християнами.

Багато наляканих дітей дивляться

Якщо батьки прибувають під постійним дощем.

Повний випрямлених молодих людей, що піднімаються вгору

Ляльки прикрашені недільним танцем букетів.

Повний зброї піднімаючи та зупиняючи таксі

Вихід на вечерю з друзями, які їдуть.

Повний «Повірте, я намагаюся, але часом

Підозрюю, брюнетка, що це ніколи не припиниться».